Трістрам Шенді - Лоренс Стерн
У цей самий час, коли гармидер, що знявся в Страсбурзі, вщух із настанням ночі, – страсбуржці теж мирно вляглись у свої ліжка, але не з тим, аби дати, як він, відпочинок душі своїй і тілу; цариця Меб, ця пустуха-ельф, узяла ніс чужоземця і, не зменшуючи його розмірів, усю ніч старанно його розщепляла і розділяла на стільки носів різного крою і фасону, скільки в Страсбурзі було голів, здатних умістити їх. Абатиса Кведлінбурзька, що приїхала цього тижня до Страсбурга з чотирма вищими посадовцями свого капітулу: настоятелькою, деканшею, другою уставщицею і старшою канонісою, щоб звернутися в університет за порадою з делікатного питання, які потрібно робити розпірки у спідницях, – була хвора всю цю ніч.
Ніс увічливого чужоземця підійнявся на верхівку шишкоподібної залози її мозку і вчинив такий гармидер у головах чотирьох її поважних супутниць, що всю ніч ні на мить не могли вони стулити очей – в жодній частині тіла не вдалось їм зберегти спокій – словом, на ранок усі вони підвелися схожі на привидів.
Сповідниці третього ордену Святого Франциска – черниці гори Голготи – премонстранки – клюністки [188] – картезіанки і всі черниці орденів із суворим статутом, які лежали тієї ночі на вовняних ковдрах або на волосяницях; були ще в гіршому становищі, ніж абатиса Кведлінбурзька, – так вони всю ніч безперервно перевертались і метались, метались і перевертались із одного боку на інший – черниці деяких громад подряпали і покалічили себе до смерті – коли вони підвелися з ліжка, з них була живцем зідрана шкіра – кожна думала, що це святий Антоній обпалив їх для випробування своїм вогнем, – словом, жодна з них жодного разу не стулила очей за всю ніч, від вечерні до заутрені.
Черниці Святої Урсули вчинили розсудливіше – вони навіть і не пробували лягати в ліжко.
Страсбурзький декан, пребендарій, члени капітулу й молодші каноніки (врочисто зібравшись уранці для обговорення питання про коржі на маслі) дуже жаліли, що не наслідували приклад черниць Святої Урсули. – Завдяки гармидеру та безладу, що панували напередодні ввечері, булочники зовсім забули поставити тісто – в усьому Страсбурзі не можна було дістати до сніданку коржів на маслі – вся площа перед собором була в безперервному хвилюванні – такого приводу для безсоння та занепокоєння й такого завзятого розслідування причин цього занепокоєння в Страсбурзі не бувало відтоді, відколи Мартін Лютер перевернув своїм ученням усе це місто догори дном.
Якщо ніс чужоземця дозволив собі забратися таким чином в миски[189] духовних орденів і т. д., то як же безцеремонно поводився він у мисках мирян! – Описати це не до снаги моєму зношеному вкрай перу, хоча я готовий визнати (вигукує Слокенбергій з більшою пустотливістю, ніж я міг од нього очікувати), що на світі є нині багато прекрасних порівнянь, які могли б дати моїм співвітчизникам непогане уявлення про це; але в завершальній частині такого солідного фоліанта, що написаний для них і відняв у мене велику частину життя, – хіба не було б з їх боку дурістю чекати, що в мене знайдеться дозвілля або охота шукати такі порівняння, навіть якщо я згоден, що вони існують? Досить буде сказати, що сум’яття і розгардіяш, викликані цим носом в уяві страсбуржців, досягли таких розмірів – таку він забрав владу над усіма розумовими здібностями страсбуржців – стільки дивовижних речей, які ні в кому не збуджували сумніву, що розповідалося про нього всюди з незвичайним красномовством і клятвеними запевненнями – що він став єдиним предметом розмов і подиву, – всі страсбуржці до єдиного: добрі й злі – багачі й бідняки – вчені й неуки – доктор і студент – пані й служниця – благородний і простий – черниця й мирянин – тільки те й робили, що ловили про нього новини, – всі очі в Страсбурзі жадали його побачити – кожен палець у Страсбурзі – від великого до мізинця – згоряв бажанням його поторкати.
Ще більше жару надало такому пекучому бажанню, якщо тільки в цьому була яка-небудь потреба, – те, що вартовий, кривоногий барабанщик, сурмач, сурмачева дружина, вдова бургомістра, хазяїн готелю і дружина хазяїна готелю, хоч як розходилися між собою їх свідчення й описи носа чужоземця, – всі сходились у двох речах – у тому, по-перше, що чужоземець поїхав до Франкфурта й повернеться в Страсбург тільки через місяць і що, по-друге, чи був його ніс справжнім чи підробленим, сам він у повному розумінні слова писаний красень – що за ставний чоловік – який елегантний! – найщедріший – найувічливіший із усіх, хто коли-небудь вступав у ворота Страсбурга; – проїжджаючи по вулицях із короткою шаблею, що вільно висіла у нього на зап’ястку, – і походжаючи по площі в яскраво-червоних атласних штанях, – він тримався з такою милою невимушеною скромністю і в той же час із такою гідністю, – що (якби йому не стояв упоперек дороги ніс) він полонив би серця всіх дівиць, які кидали на нього погляди.
Я не звертаюся до сердець, чужих трепету і поривів настільки збудженої цікавості, щоб виправдати образ дій абатиси Кведлінбурзької, настоятельки, деканші й другої уставщиці, що послали опівдні за дружиною сурмача: та проїхала по вулицях Страсбурга з чоловіковою сурмою в руці – кращим інструментом, який вона могла знайти в такий короткий термін для пояснення своєї теорії. – Дружина сурмача пробула в абатиси всього тільки три дні.
А вартовий і кривоногий барабанщик! – Тільки стародавні Афіни могли б тут із ними порівнятися! Вони читали перехожим лекції під міськими воротами з урочистістю Хрісіппа і Крантора,[190] що повчали під одним із афінських портиків.
Хазяїн готелю зі своїм конюхом ошую ораторствував у тому ж стилі – під портиком або в підворітті стайні, – а дружина його читала лекції для вужчого кола слухачів у задній кімнаті. Жителі міста ринули до них натовпом – не різношерстим – але одні до одного, інші до іншого, як це завжди буває, коли людей розподіляє віра і легковір’я, – словом, кожен страсбуржець рвався за відомостями – і кожен страсбуржець отримував ті відомості, які йому були бажані.
Варто зазначити для користі всіх професорів натуральної філософії та подібних до них, що ледве тільки дружина сурмача після закінчення приватних своїх лекцій у абатиси Кведлінбурзької виступила публічно, підійнявшись для цього на табурет
