Трістрам Шенді - Лоренс Стерн

Папістські доктори взялися довести a prіorі,[195] що внаслідок невідворотного впливу планет 22 жовтня 1483 року, – коли Місяць перебував у дванадцятому розділі зодіаку, Юпітер, Марс і Венера – у третьому, а Сонце, Сатурн і Меркурій усі разом – у четвертому, – Лютер неодмінно і неминуче мав бути засуджений – і що, як прямий наслідок звідси, його вчення теж має бути засуджене.

Вивчення його гороскопу, на якому п’ять планет одразу були у поєднанні зі Скорпіоном[196] (читаючи це місце, батько завжди хитав головою) в дев’ятому розділі зодіаку, що відводиться арабами релігії, – показало, що Мартін Лютер ні в гріш не ставив цю справу, – а з гороскопу, приуроченого до поєднання Марса, – теж ясно було видно, що йому довелося померти з прокляттями та богохульствами – вихором яких душу його (що загрузла в гріху) понесено було на всіх парусах просто у вогняне озеро пекла.

Лютеранські богослови зробили на це маленьке заперечення, вказавши, що душа, змушена попливти таким чином із попутним вітром, належала, очевидно, іншій людині, що народилася 22 жовтня 1483 року, – оскільки з метричних книг міста Ейслебена в графстві Мансфельд виявляється, що Лютер народився не в 1483, а в 1484 році, і не 22 жовтня, а 10 листопада, напередодні Мартінового дня, чому і названий був Мартіном.

– Я змушений на хвилину перервати свій переклад, бо відчуваю, що коли не зроблю я цього, мені, як і абатисі Кведлінбурзькій, не вдасться стулити очей у ліжку. – Слід сказати читачеві, що батько завжди читав дядькові Тобі це місце із Слокенбергія не інакше, як із тріумфом – не над дядьком Тобі, який ніскільки йому не суперечив, – але над цілим світом.

– Ось бачите, братику Тобі, – казав він, зводячи очі до неба, – християнські імена річ зовсім не така нешкідлива; – якби цього Лютера назвали не Мартіном, а яким-небудь іншим ім’ям, він був би засуджений на вічні муки. – Звідси не випливає, – додавав він, – що я вважаю ім’я Мартін хорошим ім’ям, – далеко не так – воно лише трішки краще за нейтральне ім’я – але хоч і трішки, – а, ось бачите, це все-таки зробило йому послугу.

Батько знав не гірше, ніж йому міг би довести наймайстерніший логік, яка це слабка опора для його гіпотези; – але дивна також слабкість людини: варто такій гіпотезі нагодитися йому під руку, він вже при всіх своїх стараннях не може від неї відкараскатися; саме з цієї причини, хоча в Декадах Гафена Слокенбергія є багато таких же цікавих історій, як і та, що перекладається мною, жодна з них не давала батькові й половини такої втіхи: вона догоджала відразу двом його найхимернішим гіпотезам – його іменам і його носам. – Смію стверджувати, що, коли б він перечитав усю Александрійську бібліотеку, якби доля не розпорядилася нею інакше, все-таки він не знайшов би жодної книги і жодної сторінки, які одним ударом убивали б наповал двох таких великих зайців.

Обидва Страсбурзькі університети працювали у поті чола над останнім плаванням Лютера. Протестантські богослови довели, що він не зустрів попутного вітру, як стверджували богослови папістів; а оскільки всякому відомо, що просто проти вітру пливти не можна, – то вони зайнялися визначенням, на скільки румбів Мартін відхилився вбік, якщо його плавання взагалі відбулося; чи обігнув він мис, чи був прибитий до берега; оскільки ж з’ясування цього питання було вельми повчальне, принаймні для тих, хто тямив у такому мореплаванні, вони поза сумнівом продовжували б ним займатися, незважаючи на величину носа чужоземця, якби величина носа чужоземця не відвернула увагу публіки від питання, яким вони займалися, – їм довелося наслідувати загальний приклад.

Абатиса Кведлінбурзька з чотирма своїми супутницями не була для цього перешкодою; бо величезний ніс чужоземця займав в уяві цих пані стільки ж місця, як і делікатне питання, заради якого вони приїхали, – справа з розпірками на спідницях, таким чином, затихло – словом, друкарі отримали наказ розібрати набір – усі суперечки припинилися.

Чотирикутна шапочка з шовковим пензликом угорі – проти горіхової шкаралупи – ви вже здогадалися, по який бік носа розташуються обидва університети.

– Це вище за розуміння, – вигукували богослови, що розташувалися по один бік.

– Це нижче за розуміння, – вигукували богослови, що розташувалися по інший бік.

– Догмат віри, – вигукував один.

– Нісенітниця, – говорив інший.

– Річ цілком можлива, – вигукував один.

– Річ неможлива, – говорив інший.

– Могутність Божа безмежна, – вигукували носаріани, – Бог усе може.

– Він не може нічого такого, – заперечували антиносаріани, – що містить у собі суперечність.

– Він може зробити матерію мислячою, – говорили носаріани.

– Так само, як ви можете зробити оксамитову шапочку зі свинячого вуха, – заперечували антиносаріани.

– Він може зробити так, щоб два та два дорівнювало п’яти, – заперечували папістські богослови. – Це брехня, – говорили їх супротивники. —

– Безмежна могутність є безмежна могутність, – говорили богослови, що захищали реальність носа. – Вона сягає тільки того, що можливо, – заперечували лютерани.

– Господи Боже, – вигукували папістські богослови, – він може, якщо визнає за потрібне, створити ніс величиною в соборну дзвіницю міста Страсбурга.

Але дзвіниця страсбурзького собору більша й вища за всі соборні дзвіниці, які можна побачити на світі, і антиносаріани заперечували, що людина, принаймні середнього зросту, може носити ніс завдовжки в п’ятсот сімдесят п’ять геометричних футів. – Папістські доктори присягалися, що це можливо. – Лютеранські доктори говорили: – Ні, – це неможливо.

Зараз же почався новий запеклий диспут – про протяжність і межі атрибутів Божих. – Диспут цей, натурально, привів тих, що сперечаються, до Фоми Аквіната,[197] а Фома Аквінат – до диявола.

У суперечці, що розгорілася, не було більше й мови про ніс чужоземця – він послугував лише фрегатом, на якому вони вийшли в затоку схоластичного богослов’я, – і мчали тепер на всіх парусах із попутним вітром.

Гарячність прямо пропорційна браку справжнього знання.

Суперечка про атрибути і т. д., замість того щоб охолодити уяву страсбуржців, навпаки, розпалила її в найвищій мірі. – Чим менше вони розуміли, тим у більшому були захваті. – Вони зазнали всіх мук незадоволеного бажання – коли побачили, що їх учені доктори, пергаментарії, міднолобарії, терпентарії – по один бік, – папістські доктори – по інший, подібно до Пантагрюеля і його супутників, які спорядилися на розшуки пляшки, попливли всією компанією і пропали з очей.

– Бідолашні страсбуржці залишилися на березі!

– Що тут було робити? – Зволікати не можна – гармидер зростав – безлад загальний – міські ворота відчинено навстіж. —

Нещасні страсбуржці! Хіба було на складах природи – хіба було в комірках