Трістрам Шенді - Лоренс Стерн
– Який жаль, – сказав батько, – що істина може бути тільки на одному боці, брате Тобі, – якщо розміркувати, скільки винахідливості виявили всі ці вчені люди у своїх рішеннях про носи. – Хіба носи можна порішити? – заперечив дядько Тобі.
Батько з гуркотом відсунув стілець – устав – надів капелюх – за чотири широкі кроки опинився перед дверима – поштовхом відчинив їх – наполовину висунув назовні голову – зачинив двері – не звернув ніякої уваги на скрипучі завіси – повернувся до столу – висмикнув із книги Слокенбергія паперову закладку від мотка моєї матері – поспішно підійшов до свого бюро – повільно повернувся назад – обмотав папірець матінки навколо великого пальця – розстебнув камзол – кинув матінчин папірець у вогонь – розкусив навпіл її шовкову подушечку для шпильок – набив собі рот висівками – вибухнув прокляттями; – але зауважте! – прокляття його цілили в мозок дядька Тобі – вже і без того добряче задурманений – прокляття батька були заряджені тільки висівками – але висівки, з дозволу ваших милостей, слугували не більше як порохом для кулі.
На щастя, напади гніву в мого батька бували недовгочасні; бо, доки вони тривали, вони не давали йому ні хвилини спокою; й ніщо так не запалювало мого батька, – це одна з найнерозв’язніших проблем, із якими мені коли-небудь доводилося стикатися при спостереженнях людської природи, – ніщо не виявляло такої вибухової дії на його гнів, як несподівані удари, що завдаються його вченості простодушно-хитромудрими питаннями дядька Тобі. – Навіть якби десять дюжин шершнів одразу вжалили його ззаду в сто двадцять різних місць – він би не міг виконати більшої кількості несвідомих рухів за коротший час – або прийти в таке збудження, як від одного нескладного питання на декілька слів, недоречно зверненого до нього, коли, забувши все на світі, він скакав на своєму конику.
Дядькові Тобі це було однаково – він із незворушним спокоєм продовжував смалити свою люльку – в серці його ніколи не було наміру образити брата – і позаяк голова його нечасто могла виявити, де саме засіло жало, – він завжди надавав батькові турботу холонути самостійно. – Тепер для цього було потрібно п’ять хвилин і тридцять п’ять секунд.
– Присягаюся всім, що є на світі доброго! – вигукнув батько, коли трохи відійшов, запозичуючи свою клятву зі зведення Ернульфових проклять – (хоча, треба віддати батькові справедливість, він рідше, ніж хто-небудь, цим грішив, як правильно сказав лікареві Слопу під час бесіди про Ернульфа). – Присягаюся всім, що є доброго і великого, братику Тобі, – сказав батько, – коли б не філософія, що надає нам таку могутню підтримку, – ви б вивели мене з терпіння. – Даруйте, під рішеннями про носи, про які я вам говорив, я мав на увазі, – і ви могли б це зрозуміти, якби удостоїли мене крапельки уваги, – різноманітні пояснення, запропоновані вченими людьми найрізноманітніших галузей знання, відносно причин коротких і довгих носів. – Є одна тільки причина, – заперечив дядько Тобі, – чому в однієї людини ніс довший, ніж у іншої: така воля Божа. – Це рішення Грангузьє – сказав батько. – Господь Бог, – вів далі дядько Тобі, звівши очі до неба і не звертаючи уваги на слова батька, – Творець наш, творить і складає нас у таких формах і пропорціях для таких цілей, які узгоджені з безмежною його мудрістю. – Це благочестиве пояснення, – вигукнув батько, – але не філософське – в нім більше релігії, ніж здорового глузду. – Важливою рисою в характері дядька Тобі було те – що він боявся Бога і ставився з повагою до релігії. – Ось чому, тільки-но батько вимовив своє зауваження, – дядько Тобі почав насвистувати Ліллібуллеро з іще більшою старанністю (хоча і фальшивіше), чим зазвичай. —
А що сталося з паперовою смужкою від мотка ниток моєї матері?
Розділ XLІІ
Потреби немає – як швацька приналежність паперова смужка від мотка ниток могла мати деяке значення для моєї матері – вона не мала ніякого значення для мого батька як закладка в книзі Слокенбергія. Кожна сторінка Слокенбергія була для батька невичерпною скарбницею знання – розкрити його невдало батько не міг – а закриваючи книгу, часто говорив, що хоч би загинули всі мистецтва та науки на світі разом із книгами, в яких їх викладено, – хоч би, – казав він, – мудрість і політику урядів забуто було через незастосування їх на практиці й було також забуто все, що державні люди писали або веліли записати відносно сильних і слабких сторін дворів і королівської влади, – й залишився один тільки Слокенбергій, – навіть і в цьому разі, – каже батько, – його б аж надто стало, щоб знову привести світ у рух. Так, він був справжнім скарбом, зведенням усього, що потрібно було знати про носи та про все інше! – Вранці, опівдні й увечері слугував Гафен Слокенбергій відпочинком і насолодою батька – батько завжди тримав його в руках – ви б об заставу побилися, сер, що це молитовник, – такий він був пошарпаний, засмальцьований, замацаний пальцями на кожній сторінці, від початку й до кінця.
Я не такий сліпий прихильник Слокенбергія, як мій батько; – в нім, поза сумнівом, є багато цінного; але, на мій погляд, краще, не скажу – найповчальніше, але найцікавіше в книзі Гафена Слокенбергія – його повісті – а оскільки він був німець, то чимало з них не позбавлені вигадки, – повісті ці становлять другу частину, що займає майже половину його фоліанта, і поділені на десять декад, по десять повістей у кожній декаді. – Філософія ґрунтується не на повістях, і Слокенбергій, звичайно, зробив помилку, випустивши їх у світ під таким заголовком! – Деякі з його повістей, що входять до восьмої, дев’ятої та десятої декад, я згоден, є швидше веселими та жартівливими, ніж умоглядними, – але, загалом, ученим слід на них дивитись як на низку самостійних фактів, які всі так чи інакше обертаються навколо головного стрижня його предмета, всі були зібрані ним із великою сумлінністю і приєднані до основної праці як приклади пояснень до вчення про носи.
Часу в нас досить – і я, якщо дозволите, мадам, розповім вам дев’яту повість із його десятої декади.
