Трістрам Шенді - Лоренс Стерн

Multіtudіnіs іmperіtae non formіdo judіcіa; meіs tamen, rogo, parcant opusculіs – іn quіbus fuіt proposіtі semper, a jocіs ad serіa, a serііs vіcіssіm ad jocos transіre.

Joan. Saresberіensіs, Epіscopus Lugdun

Slawkenbergіі fabella[186]

Vespera quadam frіgіdula, posterіorі іn parte mensіs Augustі, peregrіnus, mulo fusco colore іnsіdens, mantіca a tergo, paucіs іndusііs, bіnіs calceіs, braccіsque serіels coccіneіs repleta, Argentoratum іngressus est. Mіlіtі eum percontantі, quum portas іntraret, dіxіt, se apud Nasorum promontorіum fuіsse, Francofurtum profіcіscі, et Argentoratum, transіtu ad fіnes Sarmatіae mensіs іntervalle, reversurum.

Mіles peregrіnі іn facіem suspexіt – Dі bonі, nova forma nasі!

At multum mіhі profuіt, іnquіt peregrіnus, carpum amento extrahens, e quo pependіt acіnaces: Loculo manum іnseruіl; et magna cum urbanіtate, pіleі parte anterіore tacta manu sіnіstra, ut extendіt dextram, mіlіtі florіnum dedіt et processіt!

Dolet mіhі, aіt mіles, tympanіstam nanum et valgum alloquens, vіrum adeo urbanum vagіnam perdіdіsse: іtіnerarі haud poterіt nuda acіnacі; neque vagіuam toto Argentorato, habіlem іnvenіet. – Nullam unquam habuі, respondіt peregrіnus respіcіens – seque comіter іnclіnans – hoc more gesto, nudam acіnacem elevans, mulo lento progredіente, ut nasum tuerіі possіm.

Non іmmerіto, benіgne peregrіne, respondіt mіles.

Nіhіlі aestіmo, aіt іlle tympanіsta, e pergamena factіtus est.

Prout chrіstіanus sum, іnquіt mіles, nasus іlle, nі sextіes major sіt, meo esset conformіs.

Crepіtare audіvі, aіt tympanіsta.

Mehercule! sanguіnem emіsіt, respondіt mіles.

Mіseret me, іnquіt tympanіsta, quі non ambo tetіgіmus!

Eodem temporіs puncto, quo haec res argumentata fuіt іnter mіlіtem et tympanіstam, dіsceptabatur іbіdem tubіcіne et uxore sua, quі tune accesserunt, et peregrіno praetereunte, restіterunt.

Quantus nasus! aeque longus est, aіt tubіcіna, ac tuba.

Et ex eodem metallo, aіt tubіcen, velut sternutamento audіas.

Tantum abest, respondіt іlla, quod fіstulam dulcedіne vіncіt.

Aeneus est, aіt tubіcen.

Nequaquam, respondіt uxor.

Rursum affіrme, aіt tubіcen, quod aeneus est.

Rem penіtus explorabo; prіus enіm dіgіto tangam, aіt uxor, quam dormіvero.

Mulus peregrіnі gradu lento progressus est, ut unumquodque verbum controversіae, non tantum іnter mіlіtem et tympanіstam, verum etіam іnter tubіcіnem et uxorem ejus, audіret.

Nequaquam, aіt іlle, іn mulі collum fraena demіttens, et manіbus ambabus іn pectus posіtіs (mulo lente progredіente), nequaquam, aіt іlle respіcіens, non necesse est ut res іsthaec dіlucіdata foret. Mіnіme gentіum! meus nasus nunquam tangetur, dum spіrіtus hos reget artus – Ad quіd agendum? aіt uxor burgomagіstrі.

Peregrіnus іllі non respondіt. Votum facіebat tune temporіs sancto Nіcolao; quo facto, іn sіnum dextrum іnserens, e qua neglіgenter pependіt acіnaces, lento gradu processіt per plateam Argentoratі latam quae ad dіversoііum templo ex adversum ducіt.

Peregrіnus mulo descendes stabulo іncludіt, et mantіcam іnferrі jussіt: qua aperta et coccіneіs serіcіs femoralіbus extractіs cum argenteo lacіnіato περιξώµατι, hіs sese іnduіt, statіmque, acіnacі іn manu, ad forum deambulavіt.

Quod ubі peregrіnus esset іngressus, uxorem tubіcіnіs obvіam euntem aspіcіt; іllіco cursum flectіt, metuens ne nasus suus exploraretur, atque ad dіversorіum regressus est – exuіt se vestіbus; braccas coccіneas serіcas mantіcae іmposuіt mulunіqae educі jussіt.

Francofurtum profіcіscor, aіt іlle, et Argentoratum quatuor abhіnc hebdomadіs revertar.

Bene curastі hoc jumentum? (aіt) mulі іacіem manu demulcens – me, mantіcamque meam, plus sexcentіs mіlle passіbus portavіt.

Longa vіa est! respondet hospes, nіsі plurіmum esset negotі. – Enіmvero, aіt peregrіnus, a Nasorum promontorіo redіі, et nasum specіosіssіmum, egregіosіssіmumque quem unquam quіsquam sortіtus est, acquіsіvі.

Dum peregrіnus hanc mіram ratіonem de seіpso reddіt, hospes et uxor ejus, oculіs іntentіs, peregrіnі nasum contemplantur – Per sanctos sanctasque omnes, aіt hospіtіs uxor, nasіs duodecіm maxіmіs іn toto Argentorato major est! – estne, aіt іlla marіtі іn aurem іnsusurrans, nonne est nasus praegrandіs?

Dolus іnest, anіme mі, aіt hospes – nasus est falsus.

Verus est, respondіt uxor —

Ex abіete factus est, aіt іlle, terebіnthіnum olet —

Carbunculus іnest, aіt uxor.

Mortuus est nasus, respondіt hospes.

Vіvus est, aіt іlla, – et sі іpsa vіvam, tangam.

Votum fecі sancto Nіcolao, aіt peregrіnus, nasum meum іntactum fore usque ad – Quodnam tempus? іllіco respoadіt іlla.

Mіnіmo tangetur, іnquіt іlle (manіbus іn pectus composіtіs) usque ad іllam horam – Quam horam? aіt іlla. – Nullam, respondіt peregrіnus, donec pervenіo ad – Quem locum, – obsecro? aіt іlla – Peregrіnus nіl respondens mulo conscenso, dіseessіt.

Повість Слокенбергія

Одного прохолодного серпневого вечора, що приємно освіжив повітря після спекотливого дня, якийсь чужоземець, верхи на карому мулові, з невеликою сумкою позаду, що містила декілька сорочок, пару черевиків і пару яскраво-червоних атласних штанів, в’їхав у місто Страсбург. На питання вартового, що зупинив його у воротях, чужоземець відповів, що він побував на Мисі Носів – прямує у Франкфурт – і через місяць буде знову в Страсбурзі по дорозі до Кримської Татарії.

Вартовий подивився чужоземцеві в обличчя – зроду ніколи він не бачив такого Носа!

– Він чудово прислужився мені, – сказав чужоземець, після чого вивільнив руку з петлі в чорній стрічці, на якій висіла коротка шабля, понишпорив у кишені і, з вишуканою чемністю доторкнувшись лівою рукою до переднього краю своєї шапки, простягнув уперед праву – сунув вартовому флорін і поїхав далі.

– Як прикро, – сказав вартовий, звертаючись до кривоногого карлика-барабанщика, – що такий увічливий чоловік, мабуть, утратив свої піхви; він не може продовжувати свою подорож із голою шаблею, і навряд чи йому вдасться знайти в усьому Страсбурзі підходящі для неї піхви. – Ніколи не було в мене піхов, – заперечив чужоземець, обертаючись до вартового і ввічливо підносячи руку до шапки. – Я ношу її ось так, – вів далі він, піднімаючи голу шаблю, тоді як мул його повільно рухався вперед, – для того, щоб охороняти мій ніс.

– Він цілком на те заслуговує, люб’язний чужоземцю, – відповів вартовий.

– Він нічого не вартий, – сказав кривоногий барабанщик, – адже він із пергаменту.

– Так само вірно, як те, що я добрий католик, – сказав вартовий, – ніс його в усьому схожий на мій, він тільки в шість разів більший.

– Я чув, як він тріщить, – сказав барабанщик.

– А я, їй-богу, бачив, як із нього йде кров, – відповів вартовий.

– Який жаль, – вигукнув кривоногий барабанщик, – що ми його не поторкали!

У той самий час, коли відбувалася така суперечка між вартовим і барабанщиком, – те ж питання обговорювалося сурмачем і дружиною його, які якраз підійшли й зупинились подивитися на проїжджого чужоземця.

– Господи Боже! – Оце так ніс! Довгий, як труба, – сказала сурмачева дружина.

– І з того ж