Трістрам Шенді - Лоренс Стерн

– Солодкоголосо, як флейта, – відповіла дружина.

– Справжня мідь! – сказав сурмач.

– Нічого подібного! – заперечила дружина.

– Повторюю тобі, – сказав сурмач, – що це мідний ніс.

– Я цього так не залишу, – сказала сурмачева дружина, – не ляжу спати, поки не поторкаю його пальцем.

Мул чужоземця рухався так повільно, що чужоземець чув до останнього слова всю суперечку не лише між вартовим і барабанщиком, але також між сурмачем і його дружиною.

– Ні в якому разі! – сказав чужоземець, опускаючи поводи на шию мула і схрещуючи на грудях руки, як святий (мул його тим часом продовжував плентатися тихенько вперед). – Ні в якому разі! – сказав він, зводячи очі до неба, – незважаючи на всі наклепи та розчарування – я не в такому боргу перед людьми – щоб надавати їм цей доказ. – Ні за що у світі! – сказав він, – я нікому не дозволю доторкнутися до мого носа, поки небо дає мені силу. – Для якої потреби? – запитала дружина бургомістра.

Чужоземець не звернув уваги на бургомістрову дружину, – він творив обітницю святителеві Миколаю; сотворивши її, він розправив руки з такою ж урочистістю, як схрестив їх, узяв поводи в ліву руку і, засунувши за пазуху праву з короткою шаблею, що висіла на її зап’ястку, поїхав далі на своєму мулові, що ледве волочив ноги, по головних вулицях Страсбурга, поки випадок не привів його до великого готелю на ринковій площі, проти церкви.

Спішившись, чужоземець звелів відвести свого мула в стайню, а сумку внести до кімнати; відчинивши її та діставши звідти яскраво-червоні атласні штани з облямованим срібною бахромою – (придатком до них, який я не наважуюся перекласти) – він надів свої штани з облямованим бахромою гульфіком[187] і зараз же, тримаючи в руці коротку шаблю, вийшов погуляти на велику міську площу.

Не встиг чужоземець пройтися тричі по площі, як побачив дружину сурмача, що йшла йому назустріч: – злякавшись замаху на свій ніс, він круто обернувся й поспішив назад у готель – переодягнувся, вклав у сумку яскраво-червоні атласні штани і т. д. і звелів подати собі мула.

– Їду до Франкфурта, – сказав чужоземець, – і якраз через чотири тижні прибуду знову до Страсбурга.

– Сподіваюся, – мовив чужоземець, погладивши мула лівою рукою по голові, перш ніж сісти на нього верхи, – що ви добре погодували цього вірного мого слугу: – він віз мене і мою поклажу понад шістсот миль, – вів далі він, поплескуючи мула по спині.

– Який довгий шлях, добродію, – сказав хазяїн готелю, – видно, важлива у вас була справа! – О, так, так, – відповів чужоземець, – я побував на Мисі Носів і, дяка Богові, роздобув собі один із найвидніших і найпригожіших носів, які коли-небудь діставалися людині.

Тоді як чужоземець давав ці дивні відомості про себе, хазяїн готелю і хазяйка пильно дивилися на його ніс. – Присягаюся святою Радагундою, – сказала подумки дружина власника готелю, – він буде більше дюжини найбільших носів в усьому Страсбурзі, разом узятих! Правда ж, – шепнула вона на вухо чоловікові, – правда ж, розкішний ніс?

– Тут щось нечисто, люба моя, – сказав хазяїн готелю, – ніс підроблений. —

– Справжнісінький, – відповідала дружина. —

– Ялиновий ніс, – сказав хазяїн, – від нього пахне скипидаром. —

– На нім сидить прищ, – сказала дружина.

– Мертвий ніс, – заперечив хазяїн.

– Живий ніс, – і не жити мені самій, – сказала дружина хазяїна, – якщо я його не поторкаю.

– Я дав сьогодні обітницю святителеві Миколаю, – сказав чужоземець, – що ніс мій залишиться неторкнутим до… Тут чужоземець замовк, здійнявши очі до неба. – Допоки? – поспішно запитала дружина хазяїна.

– Залишиться ніким не торкнутим, – сказав він (складаючи на грудях руки), – до того часу… – До якого часу? – вигукнула дружина хазяїна. – Ніколи! – ніколи! – сказав чужоземець, – доки я не дістануся… – Заради Бога! Якого місця? – запитала хазяйка. – Чужоземець, не відповівши ні слова, сів на мула і поїхав.

Не зробив він іще й півмилі по дорозі у Франкфурт, а вже все місто Страсбург прийшло в замішання з приводу його носа. Дзвони дзвонили на вечірню, закликаючи страсбуржців до виконання релігійних обрядів і завершення денної роботи молитвою; – жодна душа в усьому Страсбурзі їх не чула – місто схоже було на рій бджіл – чоловіки, жінки й діти (під калатання дзвонів, що не припинялося) кидалися туди й сюди – з одних дверей в інші – назад і вперед – праворуч і ліворуч – піднімаючись по одній вулиці і спускаючись по іншій – вбігаючи в один провулок і вибігаючи з іншого – Ви бачили його? Ви бачили його? Ви бачили його? Хто його бачив? Заради Бога, хто його бачив?

– От невдача! Я ходила до вечерні! – Я прала, я крохмалила, я прибирала, я стьобала. – Ах ти ж, Боже! Я його не бачила – я його не поторкала! – Ах, якби я була вартовим, кривоногим барабанщиком, сурмачем, сурмачевою дружиною, – стояв загальний ґвалт і крик на кожній вулиці та в кожному закутку Страсбурга.

Тоді як у великому місті Страсбурзі панував цей гармидер і розгардіяш, ввічливий чужоземець їхав собі потихеньку на мулові у Франкфурт, немов йому не було ніякого діла до цього, – розмовляючи всю дорогу уривчастими фразами то зі своїм мулом – то з самим собою – то зі своєю Юлією.

– О Юліє, обожнювана моя Юліє! – Ні, я не зупинятимуся, щоб дати тобі з’їсти цей реп’ях, – і треба ж, щоб ганебний язик суперника викрав у мене насолоду, коли я вже готовий був його покуштувати. —

– Фе! – це всього тільки реп’ях – кинь його – ввечері ти отримаєш кращу вечерю.

– Вигнаний із рідної країни – далеко від друзів – від тебе. —

– Бідолахо, до чого ж тебе стомила ця подорож! – Нумо – трішки скоріше – в сумці у мене тільки дві сорочки – пара яскраво-червоних атласних штанів та облямований бахромою… Мила Юліє!

– Але чому у Франкфурт! – Невже незрима рука таємно веде мене по цих звивистих шляхах і невідомих землях?

– Ти спотикаєшся! Миколаю-угоднику! на кожному кроці – отак ми всю ніч прошкандибаємо, не діставшись…

– На щастя – чи мені судилося бути іграшкою випадку та наклепу – приречений на вигнання, не будучи звинувачений – вислуханий – обмацаний, – якщо так, чому не залишивсь я в Страсбурзі, де правосуддя – але я присягнувся – годі, тебе скоро напоять – святителю Миколаю! – О Юліє! – Що ти насторожив вуха? – Це тільки подорожній, і т. д.

Чужоземець продовжував собі їхати, розмовляючи таким чином зі своїм мулом і з Юлією, – доки не прибув до заїжджого двору, діставшись якого зараз же зіскочив з мула – подбав, згідно