Трістрам Шенді - Лоренс Стерн
Розділ XXXІX
Забавнішої сцени не бувало в нашій родині. – Щоб віддати їй належне – я знімаю тут ковпак і кладу його на стіл біля самої чорнильниці: це надасть виступу моєму із порушеного питання більше врочистості – можливо, моя любов і занадто упереджене ставлення до моїх розумових здібностей мене засліплюють, але я щиро думаю, що верховний Творець і будівничий усіх речей ніколи ще (чи, принаймні, в той період часу, коли я сів писати цю історію) не створював і не збирав воєдино родини – в якій характери були б виліплені або протиставлені в цьому розумінні драматично більш вдало, ніж у нашій, або яка була б так щедро наділеною чи обдарованою умінням розігрувати такі незрівнянні сцени та здатністю безперервно їх різноманітити з ранку до вечора, як родина Шенді.
Але найзабавнішою з таких сцен на нашому домашньому театрі була, повторюю, сцена – що частенько розігрувалася через це саме питання про довгі носи – особливо коли уява мого батька розпалювалася його дослідженнями і він неодмінно бажав також розпалити уяву дядька Тобі.
Дядько Тобі всіляко йшов батькові назустріч за таких його спроб; із безкінечним терпінням годинами висиджував він, смалячи свою люльку, тоді як батько працював над його головою, пробуючи і так і сяк впровадити в неї гіпотези Прігніца і Скродерія.
Чи були вони вищі за розуміння дядька Тобі – чи перебували з ним у суперечності – чи мозок його подібний був до сирого труту, з якого неможливо добути жодної іскри, – чи був занадто завантажений підкопами, мінами, бліндами, куртинами та іншими військовими спорудами, що заважали дядькові ясно розібратися в доктринах Прігніца і Скродерія, – я не знаю – нехай схоласти – кухонні дядьки, анатоми й інженери поб’ються через це між собою. —
Погано, звичайно, тут було те, що кожне слово Слокенбергія батькові доводилося перекладати для дядька Тобі з латинської, в якій батько був не дуже сильний, через що переклад його не завжди виявлявся бездоганним – і переважно там, де вимагалася цілковита точність. – Це, природно, спричиняло іншу біду: – коли батько особливо старався у своїх стараннях розплющити дядькові Тобі очі – думки його настільки ж випереджали переклад, наскільки переклад випереджав думки дядька Тобі; – зрозуміло, як те, так і інше мало сприяло зрозумілості повчань мого батька.
Розділ XL
Дар логічно мислити за допомогою силогізмів – я маю на увазі у людини – бо у вищих істот, таких, як ангели і безтілесні духи, – все це робиться, з дозволу ваших милостей, як мені кажуть, за допомогою інтуїції; – нижчі ж істоти, як добре відомо вашим милостям, – роблять висновок за допомогою своїх носів; утім, є такий острів, що плаває по морях (щоправда, не зовсім спокійно), мешканці якого, коли мої відомості мене не обманюють, обдаровані надзвичайною здатністю робити висновок таким самим способом, нерідко досягаючи при цьому відмінних результатів. – Але це до справи не відноситься. —
Дар проробляти це належним для нас чином – або велика і найголовніша здатність людини робити висновок полягає, як учать нас логіки, в знаходженні взаємної відповідності чи невідповідності двох ідей за посередництва третьої (званої medіus termіnus[185]); зовсім так, як хто-небудь, за справедливим зауваженням Локка, за допомогою ярду знаходить у двох кегельбанів однакову довжину, рівність якої не може бути виявлена шляхом їх зіставлення.
Якби цей великий мислитель звернув погляди на дядька Тобі та постежив за його поведінкою, коли батько розвивав свої теорії носів, – як уважно він прислухається до кожного слова – і з якою глибокою серйозністю споглядає довжину своєї люльки щоразу, коли виймає її з рота, – як детально її оглядає, тримаючи між вказівним і великим пальцем, спочатку збоку – потім спереду – то так, то сяк, в усіх можливих напрямах і ракурсах, – то він дійшов би висновку, що дядько Тобі тримає в руках medіus termіnus і вимірює він істинність кожної гіпотези про довгий ніс у тому порядку, як батько їх перед ним викладав. Це, в дужках зазначу, було більше, ніж бажав мій батько, – мета його філософських лекцій, що коштували йому таких зусиль, – полягала в тому, щоб дати дядькові Тобі можливість зрозуміти – і аж ніяк не обговорювати, – в тому, щоб він міг тримати грани та скрупули вченості – і аж ніяк не зважувати їх. – Дядько Тобі, як ви побачите в наступному розділі, не справдив цих надій.
Розділ XLІ
– Який жаль, – вигукнув одного зимового вечора мій батько, промучившись три години над перекладом Слокенбергія, – який жаль, – вигукнув батько, закладаючи в книгу паперову смужку від мотка ниток моєї матері, – який жаль, брате Тобі, що істина окопується в таких неприступних фортецях і так стійко тримається, що іноді її неможливо взяти навіть після найнаполегливішої облоги. —
Але тут сталося, як не раз уже траплялося раніше, що фантазія дядька Тобі, не знаходячи для себе ніякої поживи в поясненнях мого батька із приводу Прігніца, – понеслася непомітно на лужок із фортецею; – тіло його теж було б не проти туди прогулятися – так що, будучи на вигляд глибокодумно зануреним у свій medіus termіnus, – дядько Тобі насправді так само мало сприймав міркування мого батька з усіма його «за і проти», якби батько перекладав Гафена Слокенбергія з латинської мови ірокезькою. Але мовлене батьком образне слово облога чарівною своєю силою повернуло назад фантазію дядька Тобі зі швидкістю звуку, що лунає вслід за натисненням клавіші, – дядько насторожився – і батько, побачивши, що
