Тарас. Повернення - Олександр Денисенко

— Вы снова отшучиваетесь, потому что хотите уйти от главного, — дорікнула вона.

— От чего же?

— Спасать вам его или не спасать.

Іраклій не відповів.

— Поступите верно! Умоляю вас!.. — проймаючи до сліз, попросила Агата. — И клянусь, я забуду его навеки! Лишь бы он остался жив.

— Я уже Мостовского послал за Косаревым.

— Зачем?

— Чтоб поступить верно…

Усков знову подивився на Агату знизу. Хоч і втомлена, вона завжди видавалася йому красивою. І він зажурено сказав, борючись із дрімотою:

— Одно обидно: даже если я поступлю верно, вы всё равно меня не будете любить так, как его…

Вона нахилилася до нього. Очі заплющені, дихає рівно… Чи спить він, чи ні, чи чує, що вона зовсім поряд і що шепоче йому:

— Ираклий, как плохо вы знаете женщин…

Море просіялося вранішіми лелітками. Відбите від поверхні води сонце проникало хвилями проміння в печеру, розповзалося стінами, проганяючи сутінь. Кілька променів блимнули йому в очі. Шевченко прокинувся, побачив перед собою руду повстяну завісу, що гойдалася на продуві, відкриваючи крізь відтулину море. Морський бриз обдував його, і Тарасові спершу здалося, що завіса та — вітрило човна, на якому він пливе. Але як розгледівся, то уздрів світлі склепіння з черепашнику й Катю, вкриту однією з ним кошмою. Обоє лежали в одязі на розстеленій верблюжій шкурі біля виходу з печери, що зяяла в скелястому березі. Довкола кружляв попіл від спалених смужок паперу. Один недогорілий шматочок упав Тарасові на чоло. Він спробував зняти його, та правиця від поруху сильно заболіла. Шевченко оглянув руку й плече. Поранене передрамення обмотане полотном, на якому лежало ще кілька обгорілих клаптиків, списаних арабською в’яззю молитов і замовлянь. Від вовтузіння Тараса Катерина розплющила очі, миттю встала й помацала йому чоло.

— Хвала Аллаху! Жар минувся, — сказала й сунула гілочку адраспану[107] в вогнище, що жевріло обік них.

Печеркою розлігся димок і солодкуватий запах, схожий на солом’яний дух. Так по-простацькому віяло від містичного адраспану, що виганяв майже всі різновиди демонів, яких адайці налічували близько двохсот.

Роззирнувшись, Шевченко укмітив побіля їхнього ложа глек із зеленим зіллям, бурдюк з водою, дерев’яний полумисок із кониною і баурсаками, двадцятилітровий турсук[108] зі шкіри з кумисом, слоїк із чорною мастю, що пахкотів полином і мумійо. У мідній мисці лежали шматки скривавлених полотнинок і шматин.

Адраспан курився, Катя водила ним над раною Тараса і примовляла:

— Барып, ауру, кyннің жарқыраған жеріне! Ай кетейін, қайда ай болмайды![109]

Шевченкові таке лікування видавалося дивним. Його більше хвилювало, де він зараз і що на нього чекає. Однак Катя так наполегливо обкурювала його і вираз її був настільки серйозним, що він покірно чекав, коли ж вона скінчить цю процедуру. Щойно гілочка трави згасла, Тарас знову спробував підвестися.

— Лежи! З рани много крові втекло! — попросила Катя.

Але Шевченко не слухався її. Він задивився на море, яким пливла перська шхуна з розмальованим вітрилом. І йому зробилося нестерпно сумно. Він згадав, що з ним сталося на званій вечері в Ускова. Згадав перекошене від болю лице Кампіоні, що падав із простреленим горлом зі столу на нього. Пригадав і смерть Ферта, якого особливо йому було жаль. І збагнув, що дороги йому назад у фортецю, а тим паче в Україну, вже немає. Навіть якщо уявити собі, що його таємно перевезуть через Каспій на Кавказ контрабандисти, то як він діставатиметься України далі? Треба буде ім’я міняти, виправляти інші документи або жити в лісах розбійником. Від такої глузливої думки Шевченко зажурився ще більше. І хоч вдячний був Каті-Кизтумас, що вона його врятувала, і хоч спитав, нарікаючи на долю:

— То це тепер наш дім? — а вийшло так, наче насміхався з неї.

Дівчина вдала, що не почула, уміло роздмухала вогонь і сказала:

— Я бачила Ускова. Він обіцяв, що добуде тобі свободу.

— Як?

— Не сказав. — Катя уникала його очей, ховаючи свою журбу.

Скупим рухом розклала на грудях алку[110] з кількох ланцюжків із підвісками, дзвіночками-бубонцями, й оніржиєк[111] зі срібних трубочок, у яких були сховані цитати з Корану, пір’я пугача й річкова