Тарас. Повернення - Олександр Денисенко

— Да, но какое мы с Петровым имеем к этому отношение?! — репетував Нікольський.

Повстанці дісталися до середини схилу й через його крутизну змушені були зіскочити з коней. Щоправда, пішака вони гнали вгору не менш прудко, ніж на конях. І постріли з карамультуків їм вдавалися прицільніше, бо вони мали змогу обперти рушниці на брили і скелини. Одна куля влучила Косарєву в халяву чобота, через що він зашпортався і впав. А комендант спинився і почекав, поки той підніметься.

— Вы, вообще, в своём уме?! — казився капітан. — Вы представляете, что будет, если мы втроём донесение в штаб на вас напишем?!

— А что будет? — розреготався Усков.

— Да вас же в Сибири сгноят!

— Прежде нас казахи убьют и сгноят на Мангистау!

Косарєв не витримав і кинувся на Ускова. Комендант із легкістю відбив атаку, в останню мить уникаючи шаблі капітана. Той за інерцією вилетів на край урвиська, ледве утримав рівновагу й побачив, що весь схил, який веде на плато, вкритий повстанцями.

Тільки Іса зі своїм помічником залишився внизу. Навіть згори було видно його глумливу посмішку. Усівся в сідлі по-турецькому й дивиться на бій, як на театральну постановку чи поєдинок гладіаторів. Іноді щось викрикує повстанцям. І адайці від його команд ще швидше мчать стрімким схилом на плоскогір’я, розтікаються по флангах.

Косарєв озирнувся. За його спиною вже чекав незворушний Усков.

— Вы что хотите нас убить руками казахского отребья?!

— А зачем мне, холопу, о вас руки марать? — глузував майор. — Я убивать вас не имею никакого желания! Но биться буду до тех пор, пока нас не убьют адайцы.

Враз куля адайця влучила в камінь біля коменданта.

До батира Іси підскочив його помічник і спитав занепокоєно:

— Бɏл командирді Косаревпен біргеѳлтірсек, жақсы ма?[116]

— Ақымақтық! Ол қазақ сияқты, олѳлімнен қорықпайды![117]

Через чималу відстань стріли повстанців ще не долітали до Косарєва і втрапляли у схил прірви. Але постріли з карамультуків лягали чимраз густіше і влучніше.

Несподівано знизу, з-під плато, на Ускова і Косарєва вилетіла ще одна хмара стріл. Вона описали дугу над їхніми головами і просипалася сотнями гострих жал із неба. Комендант намагався ухилитися і впав. Переляканий на смерть Пєтров підбіг до Ускова й подав йому руку, щоб той міг підвестися. Усков його руки не прийняв. А Косарєв звіром глянув на зрадливого Пєтрова.

— Да, да, да! Господин капитан! Я прошу у майора прощения за недостойное поведение моё! — заволав до нього Пєтров. — Да, и я извинюсь при всех перед Агафьей Емельяновной! Перед всем укреплением! Слышите?! Только давайте прекратим это всё немедленно!

— Поздно! — сухо відповідає майор. Він і сам не чекав, що стільки казахів приєднається до бою. — Нам впору, капитан, вместе от адайцев отбиваться! Вот вам моя рука!

Та Косарєв не думав здаватися. Скористався паузою і вдарив чоботом об землю, засипаючи Ускову піском очі. Тоді захарчав несамовито, зробив випад. Майор зумів пригнутися. Капітан вдарив навідліг — комендант миттєво розвернуся боком. Шабля капітана пролетіла повз нього, і Косарєв заточився і гепнувся на землю. А Усков у запалі розреготався. Замахав руками, неначе закликав ще більше на себе стріл. А тоді став на край безодні і спокійно склав руки на грудях. Пєтров відскочив від нього, як від божевільного, і заволав:

— Что вы хотите, Ираклий Александрович?! Скажите, я всё сделаю!

Усков мовчав. Чекав на смерть. А Косарєв підвівся, щоб продовжити поєдинок, та мимохіть спинився. Він не міг дозволити собі вбити майора у спину.

— Сіз Кyрд тілегіңіз келмейді?[118] — спитав свого помічника, пережовуючи курд[119] і втішаючись видовищем бою, Іса. Йому подобався комендант, що стояв під градом стріл, склавши руки.

Повстанець із чемністю взяв із руки отамана кружальце курду. Відкусив шматочок. А потім таки спитав:

— Менѳзімнің комендантқа ɏмтылмағанын айта аламын ба?[120]

— Жоқ, олай емес. Мен бɏл коменданттың ɏнатпайтынына сенімдімін![121] — відказав Іса, ще зручніше вмостився в сідлі, задивляючись на нерівний двобій.

Стріли знову посипалися з неба. Одна поцілила Нікольському в бік. Той притиснув її рукою і шалено завищав, заметався в різні боки по плато. Спинився, подивився на