Тарас. Повернення - Олександр Денисенко

Пєтров від сказаного при всіх позеленів, а тоді скочив, відштовхнув стілець, на якому сиділа Варвара, і схопив Шевченка за душу. Ще трохи — і він би вдарив Тараса. Та в останню мить його руку перехопив Ферт.

— Отставить! — наказав він Пєтрову, і той ретирувався і сів на місце, як шкодливий цуцик.

Шевченко глянув на свого таємного побратима, хотів спершу подякувати йому. Та Ферт, не знаючи, як пояснити своє поривання до Тараса, раптом узяв його за верхній ґудзик мундира, поправляючи задертий Пєтровим комір. Таку відвертість не мав права виявляти при сторонніх брат-франкмасон. І Шевченко прийшов йому на поміч, заговоривши до поручника приблизно в такому ж іронічному тоні, розкриваючи напівправду:

— А які муки переживаєте ви, пане поручнику!..

Фон Ферт аж розсміявся до всіх:

— Господин Шевченко намеренно заговорил со мной по-малоросски!.. Он думает, если я немец, то я его не понимай!

— Не грайтеся, Стефане Йогановичу! Тут много присутствующих, которые всё понимай!.. — і Тарас раптом промовив до нього щиро, порушуючи всі приписи братства: — Вам же здесь всё противно!.. И не хочется убийством руки марать! А придётся согласно приказу оставить меня здесь навеки!..

Від такого зухвальства Кампіоні стемнів на виду й заялозив зубцями виделки по скатертині:

— Да что ты себе позволяешь!

Серед російських офіцерів закипало невдоволення.

— Петя! Я могу его убить! — знову повторила п’яна Серафима, махаючи пістолетом у бік свого чоловіка, називаючи його іменем Обрядіна.

— Да успокойте вы её наконец, Петя! — роздратовано гаркнув Косарєв Обрядіну: — Забери у неё игрушку!

Обрядін миттю вирвав у дружини капітана пістолет.

Але всього цього Шевченко не чув, він тільки вибачливо посміхнувся Кампіоні й обернувся до Ускова, хвилюючись і не лякаючись правди, яку давно всім тут збирався сказати:

— А ви, товаришу-пане-брате Усков! Ви про це все знаєте! І тримаєте мене під арештом на дачі!

Ната відчула страждання в голосі Тараса й сама заплакала. А Усков, заспокоюючи її, як немовля, відвернувся разом із нею на руках від дядька Горича. Через це Шевченко заговорив ще голосніше:

— І ви, пане коменданте, нічого не робите! Ви чекаєте, коли ж вони мене всі разом уб’ють! — Тарас обернувся до всіх присутніх у залі: — Убить меня вы можете!.. Можете меня на носок проиграть! Да, Егор Михалыч! Как Буркова!

Косарєв похолов від люті. Зціпив зуби.

— А можете мене зі скелі зіштовхнути! І сказати, що сам упав п’яний! — Шевченкові було байдуже, що з ним станеться. Він розшалів і забув про небезпечний світ. — Але це не зробить вас вільними! Тому що ваше життя — це суцільний страх!

Кампіоні відкинув виделку, вихопив з руки Обрядіна пістолет Серафими, скочив на стола, наставив пістолет на Шевченка й закричав:

— Молчать!

Його вказівний палець уже натискав на курок, та в останній момент горло Кампіоні простромила стріла. Рука поручника смикнулася — дуло повело вбік — і куля, що призначалася серцеві Шевченка, потрапила йому в праве плече. Кампіоні гепнувся зі столу під ноги Шевченку.

Тарас упав на коліно й був би завалився набік, як раптом відчув, що хтось його підтримує за ліву руку й намагається підняти. То була Катя з луком через плече.

У залі здійнявся несамовитий лемент. І Ферт, що відчував каяття до Шевченка, так само, як і Катя, поспішав йому на допомогу. Тарас крізь дим після пострілу побачив його стривожене обличчя. І його пройняла мимовільна любов до цього випадкового тут, напівзасланого, як і він, чоловіка й побратима, з яким так і не привелося за весь час порозумітися. Та перед Фертом зненацька виросла Катя з кинджалом-пишаком напоготові, який вона підняла з підлоги. З усього маху вона всадила пишака поручнику в печінку й провернула через весь живіт. Фон Ферт схопився за колону, щоб не впасти. Бліда усмішка до Шевченка закам’яніла на його лиці.

Катя смикнула Тараса вгору зі словами:

— Тікаймо! — і потягла його з собою до виходу, дорогою вдаряючи в сонячне сплетіння караульного, котрий наводив на неї свою фузею. І побігла з Шевченком сходами вниз на парадний плац.

— Подпоручик! Пистолет! — гаркнув Косарєв, зриваючись за втікачами.

Чарц кинув йому пістолета і з усіма офіцерами метнувся за ним. На сходах і біля дверей на ґанок утворилася тиснява.

Тим часом до Ферта підстрибнув лікар Нікольський. Мацнув його за живіт. Мундир розлізся під його рукою навпіл, вивалюючи назовні порізані кишки.

— Как-то это всё неправильно, господа… — ледве пролепетів Ферт і впав на руки лікарю.

Той злякався і заволав:

— Быстрее! Помогите!

Біля конов’язі вже басував Катин кінь. У небі над фортом свистів беркут. Через парадний плац до Каті й Шевченка біг пес Круглий. Катя підсадовила Шевченка на коня, сама скочила спереду, вдарила підборами в боки. Кінь