Тарас. Повернення - Олександр Денисенко

— Господин офицер, это что — угроза? — не розуміючи ситуації, спалахнув Пєтров.

— Это приказ! — беззаперечно відрізав Мацей.

Пєтров із Нікольським перелякано перезирнулися.

А Мостовський на доказ своєї рішучості вистрілив угору, швидко перезарядив свій кольт і вказав пістолетом, щоб офіцери несли йому свою зброю.

— Что за цирк? Извольте объяснить! — зарепетував Косарєв. Його найпаче бісило те, що такого повороту він і сподіватися не міг від благородного Ускова.

Мацей вистрілив ще раз. Цього разу куля влучила під ноги Пєтрова. Він підплигнув, як ґумова іграшка, і випустив з рук дуелянтську скриньку. Скриньковий замок розвалився, і пістолети випали на землю.

Писар, не задумуючись, схопив їх і, перепуджений, побіг віддавати зброю Мостовському.

— И в самом деле, я ведь секундант и на дуэли должен быть без оружия… Вот вам и мой личный пистолет… и я умываю руки, — підскочив до Мостовського і пожбурив дуелянтські пістолети, до яких додав ще й свого, під копита коня.

За ним прикотився і зігнутий у поклоні Нікольський. Розкрив саквояж, витягнув звідти пістолет із п’ятьма дулами й, урочисто вклоняючись, простягнув його Мостовському:

— Вот мой пятиствольный, парижского оружейника Ленормана. Видит Бог, брал с собою… но не для вас… а с целью защиты от диких казахов и животных…

Мацей, замість того щоб відповісти, вдарив Нікольського по руці. Пістолет бехнувся об кам’янистий ґрунт, і з усіх його п’яти дул викотилося по круглій кулі.

Косарєв, у якого жодної зброї при собі, окрім клинка, не було, не на жарт розлютився, вихопив шаблю, вимахуючи нею довкола себе в джигітуванні. Він уже готовий був кинутися на Ускова, що спокійно чекав його на протилежному кінці довгого плато, та підступність Мостовського бісила, не давала йому спокою. Тому спершу його шарпнуло в бік Мацея:

— Ты же шляхтич, Мацей! Ну ладно, Усков из холопов!

Та поляк, не вагаючись, стрілив йому над головою, аж той пригнувся, випалюючи:

— Ах ты ж, курва! — але, зважаючи на явну перевагу поляка, крутнувся й побіг до Ускова з шаблею наголо.

— Господин капитан! Хватит истерить и отдайте оружие Мостовскому!.. — Усков здалеку не розумів, що там відбувається.

А Косарєв мчав до нього, виставляючи вперед ліве плече, неначе скакав на коневі в атаку.

— Какое оружие, майор?! У меня ведь сабля одна! Или ты и её у меня заберёшь?! Трус! — ревів на бігу Косарєв, роздуваючи ніздрі.

Комендант сплигнув з коня, витягнув і собі шаблю й кинувся капітанові назустріч.

— Зачем же! Я готов сразиться! — спокійно промовив він.

Вони бігли один на одного, наче билися востаннє. Пістолетні постріли, що були розлетілися луною по довколишніх горбах, сколошкали адайців. І з-за конічних скель знову вискочив загін Іси. З галайканням і криками «Аллах Акбар!» повстанці скакали на конях пологішим схилом угору на плато.

Пєтров, що був сів на краю прірви, побачив удалині загін Іси і ринувся до Мостовського. Спершу Мацей подумав, що писар намагається втекти, та коли той підбіг і спинився, він лише спитав:

— Со, proszę pana, pan sobie pozwala?[115]

— Не цо!.. — відказав, уривчасто дихаючи, Пєтров. — Можно я рядом постою?

Мацей не заперечував.

Тим часом Косарєв і Усков крутилися один довкола одного, шукаючи слабке місце в захисті суперника. А для того, щоб усім було зрозуміло, що відбувається і чим це все закінчиться, комендант при кожному ударі виголошував:

— Пока мы будем драться, Мацей никого из вас отсюда не выпустит!

— Это же по какому праву?! — спитав істерично Нікольський, котрий так само підійшов ближче до Мостовського.

Він нишпорив очима довкіл, шукаючи, куди поділася його кобила. І коли побачив її за Мостовським на тій самій стежці, якою вони підіймалися, остаточно втратив намір опиратися. А Усков ніяк не вгавав:

— Господа! У меня за спиной сейчас поднимается отряд адайцев!

— Это же убийство, а не дуэль! — крикнув йому Пєтров.

— Это предательство! — горлав Косарєв. — Вам это просто так с рук не сойдёт! Вы что, ради того, чтоб убить нас, сговорились с нашим врагом?!

Усков мовчав. Вправно відбивав удари капітана й відтісняв його до схилу, яким підіймався загін Іси.

— Отчего же! Вначале я собираюсь в поединке с вами отстоять свою честь! А потом, если вы останетесь живы, мы отстоим честь нашей с вами несчастной отчизны! — задерикувато прорікав комендант.

— Да и какое это предательство? Это использование обстоятельств войны! — додав Мостовський.

— Каких ещё обстоятельств? — дрижав з переляку Нікольський.

— Вы забыли, что Мангистау — земля казахов! Вон там, в тех острых скалах,