Купальниця - Галина Костянтинівна Вдовіченко
лась до чоловіка і залишила на його губах короткий, ніжний
поцілунок.
— А якщо ти і досі нічого не отримав, — кинула пустотли-
вий погляд на чоловіків, — то я негайно приведу сюди і наш
молодший склад. Без памперсів, бо закінчились. І ми трима-
тимемо цей жлобський офіс в облозі стільки часу, скільки зна-
добиться.
— Пані… Я перепрошую, — почав було один з чоловіків,
вищий та грубший.
Він коротко й запопадливо глянув у бік другого, стало зро-
зуміло, хто тут хто.
— Ні, це я перепрошую, — сказала Кароліна манірним то-
ном, зробила два кроки до помічника шефа і потягнула його
рукав донизу. Він злякався.
153
— Перепрошую, — повторила Кароліна вже від дверей. Во-
на сперлась на них спиною, і стало зрозуміло, що шлях до від-
ступу перекрито. — Перепрошую, що ваші корпоративні пра-
вила не викликають жодного бажання працювати у вашій
фірмі. Але за місяць роботи доведеться розрахуватись.
Чоловіки мовчали, вони ще не отямились від цього неспо-
діваного оксамитово-стрімкого нападу.
— Лічильник працює, — порушила тишу гостя. — У таксі .
— А ми, — озвався, нарешті, курдупель у дорогих мештах, Кароліна встигла оцінити його мешти, відійшовши на від-
стань, — ми саме підійшли до цього питання. Щойно перед
вашим приходом.
Він поліз пальцями-сардельками у внутрішню кишеню під-
жака, відрахував кілька купюр, простягнув їх Кароліні, вона
перерахувала і передала Олегові.
Шеф уже оговтався, від його розгубленості не залишилось
й сліду.
— А у вас яка спеціальність? — на його самовдоволеній
пичці грала усмішка, він зробив котячий крок вперед, до-
вірливо схилив голову набік.
— Хочете запропонувати мені роботу? — уточнила вона.
Шеф багатозначно й повільно хитнув головою вліво-впра-
во, припнутий до берега човник гойднувся на хвилях.
Кароліна дивилась на нього і мовчала. Вона вміла тримати
паузу.
— Такі, як ви, нам були б не зайві… — першим озвався шеф.
— Я з дітьми наразі працюю, — відповіла Кароліна, — дя-
кую за пропозицію.
Вийшли з грошима та з речами (добросовісний Олег встиг
принести на роботу два довідники), у супроводі байдужого
погляду опасистого охоронця. Добре, що вікна виходили на
внутрішнє подвір’я, інакше неодмінно за ними спостеріга-
ли б з вікон: де стоїть те таксі, у якому в заручниках діти без
памперсів?..
154
* * *
Цей випадок мав розважити, а він лиш підірвав в Олегові впев-
неність у своїх силах. Вони ніби й посміялись, обговорюючи
реакцію та обличчя шефа та його помічника, але настрій у Ше-
хова пішов донизу. Чи міг би він впоратися без Кароліни? Не
міг. Без її втручання не отримав би заробленого. Він подумки
прокручував репліки та жести тієї короткої розмови і доходив
висновку, що аргументи жінки шеф прийняв, бо вона вдалася
до зрозумілого йому арсеналу переконання: збрехати, демора-
лізувати, налякати. А добре зроблена Олегом робота для ньо-
го й не могла бути аргументом, це, виявляється, не привід, щоб
її належно оплатити. Лоха гріх не кинути. Такий у них закон.
Кілька днів не вдавалось розрадити Олега. Вона й подумати
не могла, що він такий вразливий. Мовчав, надзвонював ку-
дись, розмовляв з київськими знайомими і нарешті за чиєюсь
підказкою, знайшов роботу за фахом.
Кароліна проводжала його зі словами про те, що невдачі ро-
блять нас сильнішими, вони зміцнюють характер і таке інше.
Олег зупинився на порозі, пригорнув її до себе, не давши змо-
ги договорити.
Дивний фатум переслідував Олега. Через два тижні — він не
встиг навіть як слід увійти у справи — сталося банальне рейдер-
ське захоплення невеличкої, але перспективної фірми. Колишні
співвласники витіснили теперішніх, з якими перебували у ста-
ні війни. Приватна охоронна структура допомогла їм завести на
фірму своїх людей і переконливо попросити провідних фахівців
з команди конкурентів звільнити кабінети. Олег узявся було
відновлювати справедливість, але в документах фірми ще від
часів її створення були допущені двозначні трактування, вони
й зробили можливим перехід власності з рук у руки колишніх
партнерів. Та й про справедливість, як він швидко зрозумів, не
йшлося. Одні власники тиснули на інших, затягували у свою бо-
ротьбу без правил людей, які в будь-якому випадку залишаться
155
ні з чим. Гору взяв той, хто хитріший, у кого більше зухвалості
та грошей. Залишалося перенести з’ясування стосунків до залу
суду. Але й суд мав документальні підстави, аби винести один
з двох однаково законних вердиктів, який буде сформовано за-
лежно від замовлення та кількості нулів у сумі гонорару.
Після короткого, завзятого та безнадійного протистояння, повертаючись додому, Олег потрапив під холодну листопадо-
ву зливу — і зліг з температурою. Думали — бронхіт, вияви-
лось запалення легенів. Накритого двома ковдрами, його то
трусило від холоду, то кидало в жар. Очі сльозились, волосся
вологими пасмами тулилось до чола… Кароліна накупила
в аптеці ліків, що їх виписав приватний лікар, і це був пер-
ший вечір, коли вона відчула короткий та яскравий, як блис-
кавка, напад паніки. Вони більше не мають грошей. Взагалі.
Усе легковажно розтринькали. А що залишилось, розійшлося
в один вечір: п’ятсот сорок гривень віддала в аптеці, сотню за-
платила лікареві за консультацію, і тепер у гаманці лежала од-
на самотня гривня. Володимир Великий з купюри дивився із
докором, стискаючи губи.
Що буде, як завтра свавільна й непередбачувана Анна ска-
же, що маленькій Лесі більше не потрібна нянечка? Що вони
робитимуть? За що житимуть?
Намагалась не виказувати своїх страхів, усміхалась, робила
Олегові уколи вранці і ввечері. Денні брала на себе пані Стася, яка приносила хворому гарячий чай з калиною-малиною. Їв
він мало. Після щоденної роботи — а це могли бути і дві годи-
ни, і вісім — Кароліна приносила додому свіжі продукти та га-
зети з журналами. Відкладала в шухлядку стінної шафи хоча б
десятку, а якщо обставини дозволяли — то й п’ятдесят гривень.
Тамувала в такий спосіб страх перед безгрошів’ям, він їй, ма-
буть, дістався з генами від мами.
Олег ні про що не питав, він тепер усе більше мовчав, ли-
ше одного разу перехопив руку Кароліни, поцілував її в пульс, як колись. «Пробач мені», — і відвернувся до стіни. Кароліна
156
лягла поряд, охопила зі спини руками, притиснулась до ньо-
го, але через деякий час відчула, що йому так незручно. Тор-
кнулася долонею чола, температура була нормальною, поці-
