Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло

Після того, як я виконала цей сумний обов’язок дружби, безсила чим-небудь вас утішити, я мушу ще, друже мій, попросити вас про одну милість: не розпитувати мене ні про що, що має найменший стосунок до цих сумних подій. Пустимо їх у непам’ять і, не шукаючи даремних і гірких роз’яснень, підкорятимемося волі Божій; увіруємо в мудрість її приречень навіть тоді, коли вона не дозволяє нам зрозуміти їх. Прощавайте, друже мій.

Із замку ***, 15 грудня 17…

Лист 173

Від пані де Воланж до пані де Розмонд

О друже мій! Яким страшним покривом огортаєте ви для мене долю моєї дочки! І, видно, ви боїтеся, щоб я не спробувала підняти його! Що ж таке ховається за ним, здатне засмутити серце матері навіть більше, ніж жахливі підозри, до яких ви мене тим самим змушуєте?

Чим більше згадуються мені ваші дружні почуття та поблажливість, тим сильнішими стають мої муки. Разів двадцять відучора хотіла я позбутися цієї жорстокої невпевненості і просити вас повідати мені все, як воно є, нічого не пом’якшуючи, нічого не замовчуючи. І щоразу я тремтіла від страху, згадуючи про ваше прохання не розпитувати вас ні про що. Врешті, я зупиняюся на рішенні, що залишає все ж деяку надію, і від вашої дружби чекаю, що ви не відмовите виконати моє бажання.

Відповідайте мені, чи зрозуміла я хоч приблизно те, що ви могли мені розповісти. Не бійтеся повідомити мені все, що може прийняти материнська поблажливість, усе, що ще можна виправити. Якщо ж нещастя мої перевищують цю міру, тоді я згодна, щоб єдиним вашим роз’ясненням було мовчання. Так от що я дотепер дізналась, ось куди можуть сягати мої побоювання.

Дочка моя дещо захопилася кавалером Дансені, й, як мене повідомили, справа дійшла до того, що вона отримувала від нього листи й навіть відповідала йому. Але я вважала, що мені вдалося відвернути будь-які небезпечні наслідки цієї дитячої помилки. Тепер же, коли я всього побоююсь, я припускаю, що мою пильність було обдурено, і боюся, що моя спокушена дочка дійшла у своїх помилках до межі.

Мені пригадуються деякі обставини, які, можливо, підтверджують ці побоювання. Я повідомляла вас, що моя дочка відчула себе зле, дізнавшись про нещастя з паном де Вальмоном. Можливо, ця чутливість пояснювалася думкою про небезпеку, на яку в цьому поєдинку наражався пан Дансені. Коли потім вона так сильно плакала, дізнавшись про все, що говорилося про пані де Мертей, можливо, те, що я вважала дружнім співчуттям, було тільки наслідком ревнощів або засмучення, тому що коханий виявився невірним. І останній її вчинок може, мені здається, пояснюватися тією ж причиною. Часто вважаєш себе покликаним до служіння Богові лише тому, що гніваєшся на людей. Словом, якщо припустити, що все йде саме так, і ви про це дізналися, ви, звичайно, могли угледіти в цих обставинах достатні підстави для своєї суворої поради.

Проте, якщо навіть це так, то, засуджуючи свою дочку, я все ж таки вважала б, що зобов’язана зробити все можливе, аби позбавити її мук і небезпек, які криються в уявному, необдумано вибраному покликанні. Якщо пан Дансені не втратив залишку порядності, він не відмовиться виправити біду, єдиним винуватцем якої є він сам. І я, зрештою, вважаю, що одруження з моєю дочкою – справа досить вигідна, щоб він і його сім’я були цим тільки вдоволені.

Ось, дорогий і достойний друже мій, єдина надія, що залишилась у мене. Покваптеся підтвердити її, якщо це можливо. Ви самі розумієте, як я чекаю вашої відповіді й яким жахливим ударом було б для мене ваше мовчання.[85]

Я вже збиралася запечатати цього листа, коли мене прийшов провідати один знайомий, який розповів мені про жорстоку сцену, що її довелося пережити пані де Мертей. Оскільки в останні дні я ні з ким не бачилася, то й не знала нічого про цю подію. Ось що повідомив мені про неї очевидець.

Повернувшись із села позавчора, в четвер, пані де Мертей звеліла відвезти себе в Італійську комедію, де у неї своя ложа. Вона сиділа в ній сама, і їй мусило видатися дивним, що протягом усього вечора ніхто з чоловіків до неї не зайшов. Після закінчення вистави вона за своїм звичаєм попрямувала у фойє, вже повне народу. Негайно ж здійнявся гамір, але, мабуть, вона не віднесла його до себе. Помітивши на одній канапі вільне місце, вона всілась, але відразу ж усі панове, що вже сиділи там, підвелися, немов змовившись, і залишили її в цілковитій самотності. Такий підкреслений вияв загального обурення присутні чоловіки зустріли знаками схвалення, і ремство посилилося, переходячи, як кажуть, навіть у свист.

На її лихо, немов для того, щоб чаша її приниження переповнилася, пан де Преван, який ніде не з’являвся після своєї пригоди, в ту ж хвилину увійшов до фойє. Ледве загледівши його, всі, й чоловіки і жінки – оточили його і почали навперейми вітати, так що його було мимоволі підштовхнуто до пані де Мертей публікою, що зімкнулася навколо них. Запевняють, що вона зберегла незворушний вигляд, – немов нічого не бачила й не чула, і навіть не перемінилася на лиці. Але я гадаю, що вже це перебільшено. Хай там як, але в такому, воістину ганебному, становищі вона перебувала доти, поки не доповіли, що її карету подано, а коли вона виходила, образливий свист і вигуки ще посилилися. Жахливо усвідомлювати себе родичкою цієї жінки. Того ж вечора пана де Превана дуже сердечно прийняли у своє коло присутні тут офіцери його частини, і немає сумніву, що йому скоро повернуть і посаду і чин. Особа, що так детально розповіла мені про все це, повідомила також, що наступної ночі в пані де Мертей виявився сильний жар. Спершу вважали, що це наслідок украй тяжкого становища, в якому вона опинилась, однак учора ввечері з’ясувалося, що вона захворіла віспою в дуже злоякісній формі. Гадаю, що для неї було б істинним щастям померти від цієї хвороби. Кажуть навіть, що вся ця історія може сильно зашкодити їй у процесі, який має найближчим часом відбутися, бо для успіху в нім їй явно була б потрібна прихильність тих, від кого це залежить.

Прощавайте, мій дорогий і достойний друже. Я бачу, що лиходії отримують заслужену кару, але не знаходжу ані найменшої втіхи для їх нещасних