Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло
Решта дня минула у звичайних для такого випадку молитвах, які уривалися лише частими нападами слабості у хворої. Нарешті, години до одинадцятої вечора мені здалося, що їй стало ще важче і що вона сильніше страждає. Я простягла руку, щоб торкнутися її руки. У неї ще вистачило сили взяти її й покласти собі на серці. Я не відчула, як воно б’ється, і, дійсно, в цю саму мить нашого нещасного друга не стало.
Чи пам’ятаєте ви, дорогий друже мій, що під час останнього вашого приїзду в Париж – менше року тому – ми з вами розмовляли про деяких осіб, щастя яких уявлялося нам більш-менш міцним, і з особливим задоволенням згадували про цю саму жінку, чиї поневіряння й чию смерть зараз оплакуємо. Стільки доброчесностей, стільки похвальних якостей, стільки чарівності! Лагідний і легкий характер, коханий чоловік, який обожнює її, товариство, яке їй подобалось і окрасою якого вона була, красива зовнішність, молодість, багатство – і поєднання стількох переваг пішло прахом тільки через необережність! О провидіння! Ми, без сумніву, маємо шанувати твої приречення, але які вони часом нам незрозумілі! Втім, замовкаю: боюся збільшити вашу скорботу, віддаючись своїй.
Покидаю вас, щоб вирушити до своєї дочки, – вона трохи нездорова. Дізнавшись від мене нині вранці про таку раптову смерть двох знайомих їй осіб, вона відчула себе зле, і я уклала її в ліжко. Сподіваюся, втім, що це легке нездужання не матиме наслідків. У такому юному віці немає ще звички до нещасть, і внаслідок цього враження від них сильніше і різкіше. Така гостра чутливість – звичайно, похвальна якість, але як навчає нас побоюватись її все, що ми щодня бачимо! Прощавайте, мій дорогий і гідний друже.
Париж, 9 грудня 17…
Лист 166
Від пана Бертрана до пані де Розмонд
Вельмишановна пані!
Виконуючи розпорядження, якими ви зволили мене вшанувати, я мав також честь побачитися з паном президентом *** і повідомив йому зміст вашого листа, попередивши його, що за висловленим вами бажанням зроблю що-небудь, лише слухаючись його порад. Цей шановний магістрат доручив мені звернути вашу увагу на те, що скарга, яку ви маєте намір подати на пана Дансені, кинула б у однаковій мірі тінь і на пам’ять вашого племінника, і що його честь також була б неминуче зачеплена постановою суду, а це, зрозуміло, стало б великим нещастям. Його думка, отже, така: слід утриматися від будь-яких кроків, а вже якщо і робити їх, то з єдиною метою не допускати, щоб судовим інстанціям стало відомо про цю справу, і без того занадто гучну.
Зауваження ці видалися мені вкрай розсудливими, і я вирішив вичікувати подальших ваших розпоряджень.
Дозвольте мені, добродійко, просити вас додати до них хоч слівце про стан вашого здоров’я, на якому, – я надзвичайно цього побоююся – може згубно відбитися стільки прикростей. Сподіваюся, що ви не визнаєте занадто зухвалим це прохання моєї прихильності й старанності.
Париж, 10 грудня 17…
Лист 167
Від невідомої особи до кавалера Дансені
Шановний пане!
Маю честь попередити вас, що сьогодні вранці в судовій палаті серед панів королівських чиновників ішла мова про справу, яка була декілька днів тому у вас із паном віконтом де Вальмоном, і що є підстави побоюватись, як би прокуратура не порушила справу про переслідування. Я вважав, що це попередження може виявитися вам корисним або для того, щоб ви, скориставшись своїми зв’язками, запобігли згубним наслідкам цієї історії, або, якби це виявилося для вас неможливим, щоб ви могли організувати собі особисту безпеку.
Якби ви дозволили дати вам пораду, то мені здається, що для вас було б краще деякий час рідше з’являтися в товаристві, ніж ви це робили останніми днями. Хоча до таких справ заведено ставитися поблажливо, все ж слід виявляти законові цю данину поваги.
Така обережність тим більше потрібна, що до мене дійшли відомості, ніби така собі пані де Розмонд, яка, кажуть, доводиться тіткою панові де Вальмону, збиралася подати на вас скаргу, і в цьому разі прокуратура просто вимушена була б дати хід справі. Можливо, було б доцільним, якби вам удалося вступити з цією пані в переговори.
Причини особистого характеру не дозволяють мені підписати цього листа. Але я вважаю, що, хоча вам невідомо, від кого він, ви все ж таки віддасте належне почуттям, якими його продиктовано.
Маю честь і т. ін.
Париж, 10 грудня 17…
Лист 168
Від пані де Воланж до пані де Розмонд
Тут поширюються, мій дорогий і достойний друже, украй дивні й неприємні чутки щодо пані де Мертей. Зрозуміло, я далека від того, щоб їм вірити, і навіть готова битись об заклад, що це всього лише мерзотний наклеп. Але я занадто добре знаю, як легко утверджуються навіть найнеправдоподібніші наклепи і як важко згладити потім справлене ними враження, а тому вкрай стривожена цими чутками, хоч як легко, на мій погляд, було б їх розвіяти. Особливо хотілося б мені, щоб їм одразу було покладено край іще до того, як вони зможуть отримати більш широке розповсюдження. Але про ці мерзотності, які лише тепер починають усіма обговорюватись, я дізналася тільки вчора пізно ввечері. Коли ж сьогодні вранці я послала до пані де Мертей, виявилося, що вона на два дні поїхала в село. Ніхто не міг мені сказати, до кого саме вона вирушила. Її друга покоївка, яку я викликала до себе, сказала мені тільки, що пані звеліла чекати її в найближчий четвер; ніхто із залишених удома слуг нічого більше не знає. Я сама теж уявлення не маю, де вона може перебувати; наскільки мені відомо, ніхто з її
