Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло

Хай там як, я сподіваюся, що ще до її повернення ви зможете дати деякі роз’яснення, які можуть бути для неї корисні. Бо всі ці мерзотні небилиці ґрунтуються на обставинах, за яких загинув пан де Вальмон, мабуть, відомих вам, якщо вони правильні. І вже напевно, вам неважко буде їх з’ясувати, про що я вас благаю, як про милість. Ось що поширюють, або, вірніше, про що доки тільки шепочуться, але незабаром зрозуміло, почнуть говорити на повний голос.

Отже, передають, що сварка між паном де Вальмоном і кавалером Дансені є справа рук пані де Мертей, яка обманювала їх обох; що, як це часто трапляється, суперники спершу почали битись і лише потім порозумілися, після чого сталося найщиріше примирення, і що з метою остаточно розкрити кавалерові Дансені очі на пані де Мертей і заразом повністю виправдатися, пан де Вальмон підкріпив свої слова безліччю листів, що були регулярним листуванням між ним і нею, в якому вона розповідає про саму себе, притому найбезсоромнішим чином, скандальні історії.

Додають, що в першому пориві обурення Дансені показував ці листи усім і кожному, і що тепер вони ходять по всьому Парижу. Найбільше говорять про два листи:[83] в одному вона викладає історію свого життя та свої життєві правила, що являють собою нібито верх мерзотності; інший повністю виправдовує пана де Превана, чию історію ви, поза сумнівом, пам’ятаєте: в нім є доказ того, що він, навпаки, лише поступився найвідвертішому заграванню з боку пані де Мертей, і що про побачення вони заздалегідь домовилися.

На щастя, у мене є вагомі підстави вважати всі ці звинувачення такими ж брехливими, як і огидними. Передусім обидві ми знаємо, що пан де Вальмон зовсім не був зайнятий пані де Мертей, а я маю всі дані вважати, що і пан Дансені займався нею не більше; таким чином, мені вважається очевидним, що вона не могла бути ні предметом сварки, ні її підбурювачкою. Не розумію я також, який сенс був для пані де Мертей, що нібито змовилася з паном де Преваном, розіграти сцену, яка не могла не бути неприємною через свій гучний розголос і, безумовно, могла стати вкрай для неї небезпечною, оскільки пані де Мертей набувала таким чином непримиренного ворога в людині, що частково володіла її таємницею і мала тоді немало прибічників. Тим часом примітно, що після цієї події жоден голос не піднявся в захист Превана, і навіть він сам не наважився протестувати.

Ці міркування примушують мене запідозрити, чи не є він сам джерелом поширюваних нині чуток, і вбачати в цьому чорному наклепі акт ненависті й помсти з боку людини, яка, усвідомлюючи себе загиблим, сподівається у такий спосіб хоч би посіяти сумніви і, можливо, вигідним для себе чином спрямувати увагу товариства в інший бік. Але хоч звідки б виходили всі ці злісні чутки, потрібно передусім покласти їм край. Вони самі собою припинилися б, якби з’ясувалось, – і найвірніше, так воно і є, – що панове де Вальмон і Дансені не розмовляли один з одним після свого злощасного поєдинку, і ніхто нікому не передавав ніяких паперів.

У своєму нетерпінні скоріше перевірити все це я послала сьогодні вранці до Дансені, але його теж немає в Парижі. Його слуги сказали моєму лакеєві, що цієї ночі він поїхав, послухавшись отриманої вчора поради, й що місцеперебування його зберігається в таємниці. Видно, він побоюється можливих наслідків своєї справи. Тому лише від вас, мій дорогий і достойний друже, можу я дізнатися про подробиці, які мене цікавлять і які, можливо, виявляться вкрай необхідними пані де Мертей. Іще раз прошу вас повідомити мене про них якомога скоріше.

P. S. Недуга моєї дочки не мала ніяких наслідків. Вона засвідчує вам свою повагу.

Париж, 11 грудня 17…

Лист 169

Від кавалера Дансені до пані де Розмонд

Вельмишановна пані!

Можливо, те, що я зараз роблю, здасться вам дуже дивним, але благаю вас, вислухайте мене, перш ніж засудити, і не вбачайте зухвалості й виклику там, де є лише повага і довірливість. Я не приховую від себе, наскільки винен перед вами, і ніколи в житті не пробачив би собі цієї провини, якби хоч на мить подумав, що для мене можливо було її уникнути. Будьте також певні, добродійко, що хоча я не можу ні в чому собі докорити, я в усякому разі відчуваю скорботу і з усією щирістю хочу додати, що глибоко тужу про ту скорботу, якої завдав вам. Для того щоб ви повірили почуттям, у яких я наважуюся вас запевняти, вам досить віддати належне самій собі й мати також на увазі, що, хоч я не маю честі бути вам відомим, я все ж таки знаю вас.

Одначе, тоді як я сумую під тягарем фатальних обставин, що послужили причиною вашого горя і моїх бід, мене намагаються запевнити, що ви, цілком віддавшись думці про помсту, готові з цією метою вдатися навіть до суворості законів.

Дозвольте мені передусім звернути вашу увагу на те, що в цьому разі ви засліплені горем, бо тут мої інтереси найтіснішим чином пов’язані з інтересами пана де Вальмона: якби ви домоглися мого засудження, воно зачепило б у рівній мірі й його. Тому, добродійко, я вважав би, що з вашого боку можу розраховувати скоріше на сприяння, ніж на перешкоди в стараннях, які мені, можливо, доведеться прикласти до того, щоб ця злощасна подія залишилася похованою в мовчанні.

Але ця підтримка, вимушена співучастю і виявлена як винуватому, так і невинуватому, недостатня для моєї педантичності: бажаючи усунути вас як позивача, я прошу, щоб ви були моїм суддею! Повага тих, кого ми шануємо, для нас занадто дорога, щоб я погодився позбутися вашої, не захищаючись, а мені здається, що для захисту в мене є цілковита можливість.

І дійсно, якщо ви згодні з тим, що помсту дозволено або, вірніше, що ми зобов’язані її здійснити, виявившись жертвою зради дружби, любові, а головне, взаємної довіри, – якщо ви з цим згодні, моя провина перестане для вас існувати. Не вірте моїм словам, але прочитайте, якщо у вас вистачить мужності, листування, яке я віддаю у ваші руки.[84] Величезна кількість листів, наявних тут в оригіналі, підтверджує, мабуть, достовірність тих, які подано в копіях. До того ж я