Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло
Прощавайте, мій дорогий і достойний друже. Нині я на гіркому досвіді пізнаю, що розум наш, настільки мало здатний запобігати нашим нещастям, іще менш придатний для того, щоб дарувати нам утіху.[86]
Париж, 14 січня 17…
Абат Прево. Історія кавалера де Ґріє і Манон Леско
Попереднє повідомлення автора «Записок знатної людини»
Хоча я міг би включити історію пригод кавалера де Ґріє до моїх «Записок», мені здалося, зважаючи на відсутність зв’язку між ними, що читачеві буде приємніше бачити її окремо. Така довга повість перервала б занадто надовго нитку моєї власної історії. Хоч які чужі мені зазіхання на звання справжнього письменника, я добре знаю, що її має бути звільнено від зайвих епізодів, які можуть зробити її важкою і трудною для сприйняття, – таким є припис Горація:[87]
Ut jam nunc dіcat jam nunc debentіa dіcі,
Pleraque dіfferat et praesens іn tempus omіttat.[88]
Навіть не потрібні посилання на такий високий авторитет, аби довести цю просту істину, бо сам здоровий глузд підказує таке правило.
Якщо читачі визнали приємною та цікавою історію мого життя, смію сподіватися, що вони будуть не менш задоволені цим додатком до неї. У поведінці пана де Ґріє вони побачать злощасний приклад влади пристрастей над людиною. Мені належить зобразити засліпленого хлопця, який, відмовившись од щастя і благополуччя, добровільно піддає себе жорстоким бідуванням; маючи всі якості, що обіцяють йому найблискучіше майбуття, він віддає перевагу життю темному та мандрівному над багатством і високим становищем; передбачаючи свої нещастя, він не бажає їх уникнути; знемагаючи під тягарем страждань, він відкидає ліки, пропоновані йому невпинно і здатні в будь-яку мить його зцілити; словом, характер складний, мішанина доброчесностей і вад, вічне протиборство добрих спонукань і поганих вчинків. Таке тло картини, яку я малюю. Особи розсудливі не подивляться на цей твір як на роботу даремну. Окрім приємного читання, вони знайдуть тут немало подій, які могли б слугувати повчальним прикладом; а, на мою думку, розважаючи, напучувати читачів – значить надавати їм важливу послугу.
Роздумуючи про моральні правила, не можна не дивуватися, бачачи, як люди в один і той же час і шанують, і нехтують їх; задаєшся питанням, у чому причина тієї дивної властивості людського серця, що, захоплюючись ідеями добра і досконалості, воно на ділі віддаляється від них. Якщо люди певного розумового складу і виховання придивляться, які звичайнісінькі теми їх бесід або навіть їх самотніх роздумів, їм неважко буде помітити, що майже завжди вони зводяться до яких-небудь моральних міркувань. Найсолодші хвилини життя свого вони проводять наодинці з собою або з другом, у щирій бесіді про благо доброчесності, про принади дружби, про шляхи до щастя, про слабкості натури нашої, що збивають нас із доброго шляху, і про засоби боротьби з ними. Горацій і Буало називають таку бесіду однією з прекрасних і необхідних умов істинно щасливого життя.[89] Як же трапляється, що ми так легко падаємо з висоти абстрактних роздумів і раптом опиняємося на рівні людей рядових? Я помиливсь, якщо аргумент, який зараз наведу, не пояснює достатньо суперечності між нашими ідеями та поведінкою нашою: саме тому, що моральні правила є лише невизначеними і загальними принципами, вельми важко буває застосувати їх до окремих характерів і вчинків.
Наведемо приклад. Душі благородні відчувають, що лагідність і людяність – доброчесності привабливі, і схильні їх наслідувати; але в ту хвилину, як належить ці доброчесності здійснити, добрі наміри часто залишаються невиконаними. Виникає безліч сумнівів: чи дійсно це відповідний випадок? І якою мірою потрібно йти за душевним спонуканням? Чи не помиляєшся ти відносно цієї особи? Боїшся пошитися в дурні, бажаючи бути щедрим і добродійним; уславитися слабохарактерним, виявляючи занадто велику ніжність і чутливість; словом, то побоюєшся перевищити міру, то – не виконати обов’язку, який занадто туманно визначається загальними поняттями людяності й лагідності. При такій невпевненості лише досвід або приклад можуть розумно спрямувати природжену схильність до добра. Але досвід не така перевага, яка судилася всім; він залежить від різних ситуацій, до яких людина потрапляє волею долі. Залишається, отже, тільки приклад, який для багатьох людей і має слугувати керівництвом на шляху доброчесності.
Саме таким читачам і можуть бути украй корисні твори, подібні до цього, щонайменше у тому випадку, коли вони написані людиною достойною і розсудливою. Кожна подія, що тут викладається, є промінь світла, повчання, що замінює досвід; кожен епізод є зразок моральної поведінки; залишається тільки застосувати все це до обставин свого власного життя. Твір у цілому являє собою моральний трактат, викладений у вигляді цікавої розповіді.
Суворий читач образиться, можливо, тим, що я у мої роки взявся за перо,[90] щоб описати любовні пригоди та негаразди долі; але, якщо міркування моє ґрунтовне, воно мене виправдовує; якщо ж воно хибне, помилка моя послугує мені вибаченням.
Примітка.[91] За наполяганням тих, хто цінує цей маленький твір, ми вирішили очистити його від значної кількості грубих помилок, які вкралися до більшості його видань. Крім того, до нього внесено декілька додатків, які видалися нам необхідними для повноти характеристики одного з головних персонажів.
Віньєтки та гравюри не потребують рекомендацій і похвали – вони говорять самі за себе.
Частина перша
Прошу читача вирушити за мною в ту епоху життя мого, коли я зустрівся вперше з кавалером де Ґріє:[92] то було приблизно за півроку до мого від’їзду в Іспанію. Хоча я рідко порушував свою самоту, бажання догодити дочці спонукало мене іноді робити невеликі подорожі, які я скорочував, наскільки те було можливе.
Одного дня я повертався з Руана, куди вона просила мене з’їздити поклопотатися в нормандському парламенті[93] про земельні володіння мого діда по материнській лінії. Пустившись у дорогу через Евре, мій перший нічліг, я збирався наступного дня пообідати в Пассі, віддаленому від нього на п’ять чи шість миль. При в’їзді до села мене вразило сум’яття
