Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло

Стурбованість моя ще посилюється через майбутнє повернення пана де Жеркура. Невже такий вигідний шлюб мусить розладнатися? Як же нам забезпечувати щастя дітей, якщо недостатньо бажати цього і докладати всіх своїх зусиль? Ви зробили б мені величезну послугу, коли б написали, як ви вчинили на моєму місці. Я ж ні на чому не можу зупинитися: найстрашніше – вирішувати долю інших, і в цьому разі я однаково боюся виявити як суворість судді, так і слабкість матері.

Безупинно докоряю собі за те, що збільшую ваші прикрості, дошкуляючи вам своїми. Але я знаю ваше серце: найбільша для вас утіха – та, яку ви можете дати іншим.

Прощавайте, мій дорогий і достойний друже; з нетерпінням чекаю вашої відповіді на обидва мої питання.

Париж, 13 грудня 17…

Лист 171

Від пані де Розмонд до кавалера Дансені

Після того, що мені стало відомо від вас, добродію, мені залишається тільки плакати і мовчати. Коли дізнаєшся про такі мерзенності, жалкуєш, що ще живеш на білому світі. Соромно бути жінкою, коли бачиш, що є жінка, здатна на таку розпусту.

Що стосується особисто мене, добродію, то я охоче погоджуюся справляти мовчанку й забути все, що може нагадати ці сумні події та призвести до будь-яких їх наслідків. Я хотіла б навіть, аби вони не завдали вам ніяких прикрощів, окрім тих, що нерозривно пов’язані з сумною перевагою, яку ви дістали над моїм племінником. Незважаючи на те, що я змушена визнати всю його неправоту, я відчуваю, що ніколи не втішуся в тому, що втратила його. Але моє невичерпне горе – це єдиний докір, який я дозволю собі по відношенню до вас. Наскільки великий – визначити може ваше серце.

Дозвольте мені, з уваги до мого похилого віку, висловити одне судження, якого зазвичай не роблять люди у ваші роки: якби ми розуміли, в чому істинне наше щастя, ми ніколи не шукали б його за межами, встановленими законами Божими і людськими. Можете не сумніватися в тому, що я охоче і сумлінно збережу довірені мені папери. Але я прошу вас надати мені право не передавати їх нікому і навіть не повертати вам, – хіба що це стало б необхідним для вашого виправдання. Смію сподіватися, що ви не відмовите в цьому проханні, бо вам тепер зрозуміло, як частенько розкаюєшся в тому, що удався навіть до найсправедливішої помсти.

Прохання мої цим не обмежуються, бо я впевнена у вашій великодушності й чутливості: було б цілком достойним їх, якби ви передали мені також листи мадемуазель де Воланж, які, мабуть, зберігаються у вас і які тепер, без сумніву, вам уже не потрібні. Я знаю, що ця молода особа дуже перед вами винна, але я не гадаю, щоб ви мали намір карати її за це; і хоч би з поваги до самого себе ви не зганьбите істоту, яку так любили. Тому мені немає необхідності додавати, що увагу, якої не заслуговує дочка, слід виявляти матері, жінці дуже поважній, перед якою ви далеко не безгрішні; бо врешті-решт, хоч скільки не обманювати себе так званою тонкістю почуттів, той, хто першим намагається спокусити серце ще безневинне і недосвідчене, тим самим стає першим винуватцем його псування і все своє життя несе відповідальність за подальші його помилки та гріхи.

Не дивуйтеся, добродію, такій суворості з мого боку: саме вона є найбільшим доказом моєї до вас цілковитої поваги. Ви набудете ще більшого права на неї, погодившись, як я і прошу вас, забезпечити збереження таємниці, розголошення якої вам самому заподіяло б шкоду і стало б смертельним ударом для материнського серця, якому ви вже завдали рани. Словом, добродію, я бажаю зробити цю послугу моєму другу. І якби я могла побоюватися, що ви мені відмовите в цій втісі, я попросила б вас подумати спершу про те, що це єдина втіха, яку ви мені залишили.

Маю честь… та ін.

Із замку ***, 15 грудня 17…

Лист 172

Від пані де Розмонд до пані де Воланж

Якби, дорогий мій друже, мені довелося запитувати з Парижа ті відомості відносно пані де Мертей, яких ви у мене просите, і чекати їх, я зараз іще не мала б можливості вам їх дати і, врешті-решт, отримала б щось непевне і невизначене. Проте мені доставлено було відомості, яких я зовсім не чекала, та й не могла чекати. Але вони, на жаль, занадто достовірні. О друже мій! Як ця жінка вас обдурила! Мені відразливо розбиратися в подробицях: це нагромадження всіляких мерзенностей. Але хоч що б про це не поширювали, все – не сумнівайтеся в цьому – ще далеке од дійсності. Сподіваюся, дорогий друже мій, що ви знаєте мене досить добре, аби повірити мені на слово і не вимагати від мене ніяких доказів. Досить вам знати, що їх величезна кількість, і нині вони перебувають у моїх руках.

З превеликою скорботою змушена я звернутися до вас іще з одним таким же проханням – не примушуйте мене наводити підстави для поради, якої ви у мене просите стосовно мадемуазель де Воланж. Я раджу вам не чинити опору покликанню, яке в неї виявилося. Певна річ, не існує причин, через які можна було б змусити прийняти чернечий сан того, хто до цього не покликаний. Але іноді такий вибір – велике щастя. Бачите – дочка ваша сама каже, що ви не засуджували б її, якби знали причини, що спонукали її прагнути цього. Той, хто надихає наші почуття, знає краще, ніж наш суєтний розум, що треба кожному з нас. І часто те, що ми сприймаємо за вияв його суворості, є насправді актом милосердя.

Словом, моя думка – я розумію, що вона вас засмутить, але саме тому ви не маєте сумніватися, що я її ретельно обміркувала, – моя думка така, що вам треба залишити мадемуазель де Воланж у монастирі, якщо вона сама зробила такий вибір, що ви маєте не лише не перешкоджати рішенню, яке вона, мабуть, прийняла, але й підтримати його, і що в очікуванні, поки воно здійсниться, вам слід не вагаючись відмовитися від задуманого вами