Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло
Я постарався закінчити обидва мої візити і обидва довірчі повідомлення якомога скоріше, а потім повернувся до себе й досі ще не виходив із дому. Але хірург, якого я, втім, і раніше знав, опівдні з’явився сповістити мене про стан хворої. Я не помилявсь, але він сподівається, що, коли не станеться ускладнень, удома в неї нічого не помітять. Покоївку втаємничено, лікар дав хворобі підходящу назву, і справа ця влаштується, як незліченна множина інших, – хіба що згодом нам із вами знадобиться, щоб про неї заговорили.
Але чи є у нас із вами тепер які-небудь спільні інтереси? Мовчання ваше викликає у мене із цього приводу сумніви. Я б уже перестав і вірити в це, якби бажання зберегти їх не спонукало мене всіма правдами й неправдами зберегти сподівання.
Прощавайте, чарівний мій друже. Цілую вас, хоча все ще гніваюся.
Париж, 21 листопада 17…
Лист 141
Від маркізи де Мертей до віконта де Вальмона
Боже, віконте, до чого мені набридла ваша упертість! Чи не однаково вам, чого я мовчу? Чи, бува, не думаєте ви, що я мовчу тому, що мені нічого сказати на свій захист? Якби все було в цьому! Але річ у тім, що мені важко про це писати!
Скажіть мені правду: самі ви себе обманюєте чи мене хочете обдурити? Ваші слова та поведінка настільки суперечать одне одному, що в мене залишається вибір тільки між цими двома думками: яка з них – істинна? Що ви хочете від мене почути, коли я сама не знаю, що й думати?
Ви, як видно, ставите собі у велику заслугу останню сцену між вами і президентшею. Але що вона доводить на користь вашої системи або проти моєї? Вже напевно я ніколи не говорила вам, що ви любите цю жінку настільки, щоб не зраджувати її, щоб не користуватися будь-яким випадком, який здасться вам приємним або зручним. Я не сумнівалася навіть, що вам більш або менш байдуже вдовольняти з іншою, з першою-ліпшою жінкою, навіть такі бажання, які могла збудити у вас тільки ця. І я не здивована, що завдяки своїй душевній розпусті, заперечувати яку вам було б безглуздо, ви одного дня зробили цілком обдумано те, що сотні разів робили просто так, при нагоді. Кому не відомо, що так узагалі заведено у світі, що такий звичай, який наслідуєте ви всі, від негідника до обраного? Хто в наші дні від цього утримується, славиться мрійливим. А я, здається, вам за цю ваду не докоряю!
Проте я говорила, і думала, і тепер іще думаю, що ви свою президентшу любите. Звичайно, не занадто чистою і не занадто ніжною любов’ю, але такою, на яку ви здатні. Такою, приміром, яка примушує вас виявляти в жінці принади та якості, що їх насправді у неї немає, ставити її на особливе місце, а всіх інших відсувати у другий розряд. Словом, такою, яку, по-моєму, султан може відчувати до любої султанші, що не заважає йому часом віддавати перевагу звичайній одалісці. Порівняння це уявляється мені тим більше вірним, що, подібно до східного султана, ви ніколи не буваєте коханим або другом жінки, а завжди її тираном або рабом. Тому я абсолютно впевнена, що ви без кінця принижувались і раболіпствували, щоб знову ввійти в довіру до цього предмета вашої пристрасті й, охоплений радістю, що це вам удалося, ви, як тільки, на вашу думку, настала хвилина прощення, залишаєте мене заради цієї великої події.
І якщо у своєму останньому листі ви не говорите виключно про цю жінку, то тому, що не хочете розмовляти зі мною – про найважливіші свої справи. Вони уявляються вам такими значними, що у своєму мовчанні на цей рахунок ви вбачаєте якесь покарання мені. І після того, як ви дали сотні доказів рішучої переваги, що віддається вами іншій жінці, ви спокійно запитуєте мене, чи є у вас зі мною тепер які-небудь спільні інтереси? Бережіться, віконте, вже якщо я вам дам відповідь, то сказаного назад не візьму. І я вже надто багато говорю, якщо остерігаюся давати зараз відповідь. Тому я твердо вирішую замовкнути.
Усе, що я можу зробити, – це розповісти вам одну історію. Можливо, у вас не вистачить часу прочитати її або приділити їй увагу, необхідну для того, щоб зрозуміти її як слід. Що ж, воля ваша. У гіршому разі моя розповідь пропаде даремно.
Один мій знайомий, подібно до вас, вступив у зв’язок із жінкою, що не надавала йому багато честі. Часом у нього не бракувало розуму втямити, що рано чи пізно від цієї пригоди йому буде тільки шкода. Але хоч він і соромивсь, а мужності для розриву в нього не вистачало. І становище його виявлялося тим складнішим, що він хвалився перед своїми друзями, ніби ніщо не обмежує його свободи, адже він чудово знав, що чим лютіше захищаєшся від звинувачення, що зробив дурість, тим стаєш смішнішим. Так він і жив, не припиняючи зображувати собою дурня, а потім казати: «Не моя в тім провина». У цього чоловіка була приятелька, що ледве не піддалася спокусі виставити його всім напоказ у цьому стані сп’яніння й тим самим раз і назавжди зробити його смішним. Все ж великодушність пересилила в ній підступні наміри, а можливо, виявились інші причини – і вона спробувала використати останній засіб, аби за всіх обставин мати право сказати, як її друг: «Не моя в тім провина». З цією метою вона послала йому без усяких пояснень нижченаведений лист, як ліки, які могли б виявитися корисними при його недузі:
«Усе приїдається, мій ангеле, такий уже закон природи: не моя в тім провина.
І якщо мені надокучила пригода, що повністю поглинала мене чотири згубні місяці, – не моя в тім провина.
Якщо, наприклад, у мене було рівно стільки любові, скільки у тебе доброчесності – а цього, справді, немало, – нічого дивуватися, що першій надійшов кінець тоді ж, коли і другій. Не моя в тім провина.
Із цього виходить, що з якогось часу я тебе
