Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло
Я зажадала б – яка ж бо жорстокість! – аби ця рідкісна, дивовижна пані де Турвель стала для вас звичайнісінькою жінкою, такою, яка вона насправді. Бо не слід обманюватися: чари, які нібито знаходиш в іншому, є в нас самих, і тільки любов робить такою прекрасною кохану істоту. Хоч би яким було нездійсненним те, чого я вимагаю, ви, можливо, змусите себе пообіцяти мені це й навіть клятву дасте, хоча, відверто кажучи, я не повірю порожнім словам. Мене зможе переконати лише поведінка ваша в цілому.
Це ще не все, у мене будуть капризи. Ви з такою готовністю пропонуєте принести мені в жертву малу Сесіль, але я в цьому ніскільки не зацікавлена. Я побажала б, навпаки, щоб ви продовжували нести цю нелегку службу до нових моїх розпоряджень, чи тому, що мені хотілось би зловживати таким чином своєю владою, чи тому, що, побажавши стати поблажливою або справедливою, я задовольнялась би можливістю розпоряджатися вашими почуттями, не позбавляючи вас насолод. Хай там як, але я зажадала б покори, а накази мої були б дуже суворі!
Щоправда, тоді я вважала б себе зобов’язаною віддячити вам і, хто знає, можливо, навіть нагородити. Я, наприклад, скоротила б термін розлуки, яка і для мене самої стала б нестерпною. Словом, я побачилась би з вами, віконте, побачилась… як хто?… Але ви все ж таки пам’ятаєте, що це всього лише розмова, опис нездійсненного плану, а мені не хотілось би забувати про це самій…
Чи знаєте, що я дещо стурбована своїм процесом? Я захотіла нарешті точно дізнатися, на що можу розраховувати.
Мої адвокати посилаються на якісь закони, а ще більше на авторитети, як вони їх іменують, але все це не уявляється мені таким же розумним і справедливим, як їм. Я майже жалкую, що відмовилася піти на мирову. Все ж заспокоюю себе тим, що прокурор спритний, адвокат красномовний, а позивачка гарна собою. Якщо ці три засоби не виявляться дієвими, значить, треба змінити ввесь порядок ведення справ. Але що ж станеться тоді з повагою до давніх звичаїв?
Нині тільки процес утримує мене тут. Процес Бельроша закінчено: в позові відмовлено, судові витрати сплачено. Він уже жалкує, що не потрапить на сьогоднішній бал. Ось уже воістину жаль людини, що залишилася не при ділі! Коли ми повернемося до Парижа, я поверну йому цілковиту свободу. Я приношу йому цю гірку для мене жертву, але знаходжу втіху в тому, що він вважає мою поведінку великодушною.
Прощавайте, віконте, пишіть мені частіше. Детальні звіти про ваші забави відвернуть мене хоч би до деякої міри від турбот, які долають мене.
Із замку ***, 11 листопада 17…
Лист 135
Від президентші де Турвель до пані де Розмонд
Намагаюся писати вам, сама не знаючи ще, чи зможу. О Боже, подумати тільки, що попередній мій лист не дав мені закінчити надмір щастя! Тепер же я убита граничним відчаєм – у мене залишилися тільки сили відчувати свою муку, але немає сил висловити її.
Вальмон… Вальмон більше не любить мене і ніколи не любив. Любов так не покидає. Він обманює мене, зраджує, ображає. На мене обрушились усі нещастя, всі приниження, які тільки можуть бути, і виходять вони від нього!
Не думайте, що це проста підозра: я ж була така далека від будь-яких підозр! Але тепер мені не дано щастя сумніватись. Я це бачила – що ж він може сказати на своє виправдання?… Але хіба йому не байдуже? Він навіть і не пробує цього зробити… Нещасна! Що йому твої докори, сльози? Дуже ти йому потрібна!..
Отже, він дійсно пожертвував мною, навіть виставив на глум… і кому?… Низькій тварюці… Але що я говорю? Ах, я втратила навіть право зневажати її. Вона не така винна, як я, вона меншою мірою порушила свій обов’язок. О, які тяжкі страждання, погострені докорами сумління! Але ось муки мої посилюються. Прощавайте, дорогий друже мій, хоч як мало достойна я вашої жалості, ви все ж виявите її до мене, якщо тільки подумаєте про те, як я страждаю.
Перечитала цього листа й бачу, що він вам нічого не пояснить. Тому спробую знайти достатньо мужності, щоб розповісти вам про цю жорстоку для мене подію. Вона сталась учора. Вперше після повернення до Парижа я мала вечеряти не вдома. Вальмон зайшов до мене о п’ятій годині й ніколи ще не здавався мені ніжнішим! Він дав мені зрозуміти, що мій намір їхати в гості йому неприємний, і ви самі розумієте, що незабаром я змінила рішення і залишилась удома. Проте години через дві й вигляд його і тон помітно змінилися. Не знаю, можливо, в мене вирвалося що-небудь таке, що йому не сподобалося. Хай там як, через деякий час він заявив, що зовсім забув про одну справу, яка змушує його покинути мене, і пішов. При цьому він, одначе, висловлював найживіший жаль, що здався мені тоді дуже ніжним і цілком щирим.
Залишившись на самоті, я вирішила, що пристойніше буде не порушувати раніше дану обіцянку, позаяк я вільна і можу виконати її. Я закінчила свій туалет і сіла в карету. На нещастя, кучер поїхав повз Оперу, я опинилася в самій веремії роз’їзду, і тут, за чотири кроки від себе, у найближчому до своєї карети ряду впізнала карету Вальмона. Серце в мене відразу ж закалатало, але не від якого-небудь страху: мені хотілося тільки одного – щоб моя карета скоріше рушила вперед. Натомість його кареті довелося податися назад, і вона порівнялася з моєю. Я відразу ж висунулась, і яким же був мій подив, коли поряд із ним я побачила особу, добре відому, як дівиця легкої поведінки! Як ви самі розумієте, я відкинулася назад; того, що я побачила, цілком вистачало, щоб уразити моє серце. Але, напевно, вам нелегко буде повірити, що ця дівиця, якій він, мабуть, наймерзотнішим чином усе про мене розповів, продовжувала дивитись у вікно карети просто на мене і при цьому голосно, зухвало реготала.
Знищена всім, що сталось, я проте дозволила довезти мене до того дому, де мала вечеряти. Але залишатися там виявилося для мене неможливим: кожну мить я відчувала, що ось-ось знепритомнію, а головне – я не могла утримати сліз.
Повернувшись додому, я написала панові де Вальмону і негайно ж відіслала йому
