Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло

вирішив спертися на любов. Мені це вже вдалося. Щойно я отримав другу записку, як і раніше, дуже сувору, що підтверджує розрив навіки, як і слід було очікувати, але тон її, одначе, інший. Найголовніше – мене не хочуть бачити: це рішення оголошується разів чотири і найнепохитнішим чином. Із цього я зробив висновок, що треба, не гаючи часу, з’явитися. Я вже послав єгеря, щоб заручитися швейцаром, а через хвилину вирушу сам змусити її підписати мені прощення. Бо за такої провини існує лише одна церемонія відпущення, і її може бути здійснено тільки в особистій присутності.

Прощавайте, чарівний друже мій, біжу в цій важливій справі.

Париж, 15 листопада 17…

Лист 139

Від президентші де Турвель до пані де Розмонд

Як я докоряю собі, чуйний друже мій, за те, що поквапилася посвятити вас в усі подробиці своїх швидкоплинних прикростей! Через мене ви тепер засмучені. Печаль ваша, в якій винна я, ще триває, я ж у цей час щаслива. Так, усе забуто, пробачено, краще того – відновлено. Скорбота і туга змінилися спокоєм і відрадою. О, як мені висловити радість мого серця! Вальмон не винен. Не можна бути винуватим, коли любиш так, як він. Тяжка, образлива для мене провина, в якій я його звинувачувала з такою гіркотою, – він її не здійснював, а якщо в одному-єдиному пункті я мала виявити поблажливість, то хіба не було і з мого боку несправедливостей, які належить спокутувати?

Не вдаватимуся до дрібниць про факти або про причини, що його реабілітовують. Можливо, розум і не дуже дослухався б до них: лише серцю дано їх зрозуміти. Але якщо ви все ж таки запідозрите мене в слабкості, я прикличу собі на допомогу ваші ж міркування. Адже ви самі кажете, що в чоловіків невірність іще не означає непостійності.

Це зовсім не означає, що я не розумію, до якої міри ця відмінність, хоч би її й було узаконено думкою суспільства, ображає істинну чутливість. Але чи моїй чутливості скаржитися, коли ще сильніше страждають почуття Вальмона? Я забуваю його проступок, але не думайте, що він прощає його собі сам або знаходить яку-небудь втіху. Але ж як спокутував він цю легку провину надміром любові до мене, надміром мого щастя!

Або ж щастя моє тепер повніше, або я більше ціную його після того, як боялася, що воно мною втрачене. Але можу вам сказати, що, якби в мене вистачило сил переносити прикрості такі ж тяжкі, як ті, що я нині пережила, я не вважала б, що занадто дорого плачу за повноту щастя, якої відтоді зазнала. О ніжна моя матінко, полайте свою безрозсудну дочку за те, що вона засмутила вас своєю поспішністю, полайте її за те, що вона занадто відважно судила та обмовила того, кого мала незмінно обожнювати. Але, визнавши її нерозсудливість, знайте, що вона щаслива, і збільште це щастя, поділивши його з нею.

Париж, 15 листопада 17…, увечері.

Лист 140

Від віконта де Вальмона до маркізи де Мертей

Чому це, чарівний мій друже, я не отримую від вас відповіді? Тим часом останній мій лист, як мені здається, на неї заслуговував. І я мав отримати її вже три дні тому, а все чекаю і чекаю! М’яко кажучи, я на вас сердитий, і тому нічого не розповідатиму вам про найважливіші свої справи. Ні слова не скажу я про те, що відбулося найповніше примирення, що замість докорів і недовіри воно породило нові пестощі, що тепер уже переді мною вибачаються, й я отримую відшкодування за те, що була запідозрена моя невинність. Я взагалі не писав би вам, якби не сталося минулої ночі абсолютно непередбаченої події. Але оскільки вона стосується вашої підопічної й вона, ймовірно, не вважає підходящим сповіщати вас про неї, в усякому разі на початку, – про це подбаю я.

Із причин, про які ви здогадаєтесь або не здогадаєтеся, останні декілька днів я не міг бути зайнятий пані де Турвель. А оскільки цих причин у малої Воланж не могло бути, я почав частіше відвідувати її. Завдяки люб’язності швейцара мені не доводилося долати ніяких перешкод, і ми з вашою підопічною вели спокійний і розмірений спосіб життя. Але звичка веде до недбалості. У перші дні ми ніяк не могли заспокоїтися, вживаючи все нових і нових застережних заходів, і тремтіли за всіма замками. Але вчора незбагненна неуважність викликала ту подію, про яку я хочу вас повідомити. І якщо я зі свого боку відбувся страхом, то дівчинці вона обійшлася дещо дорожче.

Ми відпочивали та поринали у знемогу, що змінює сластолюбство, як раптом почули, що двері нашої кімнати несподівано відчинилися. Негайно ж я схопився за шпагу, стільки ж для самозахисту, скільки для того, щоб захистити нашу з вами підопічну. Кидаюся вперед, але нікого не бачу. Двері, одначе, дійсно виявилися відчиненими. Оскільки ми не гасили світла, я пішов на розвідку, але не виявив жодної живої душі. Тоді я згадав, що ми нехтували звичайною обережністю, мабуть, лише злегка причинили або ж погано замкнули двері, й вони самі відчинилися.

Повернувшись до своєї полохливої подруги, щоб заспокоїти її, я не знайшов її в ліжку. Чи впала вона між ліжком і стіною, чи сховалася туди, в усякому разі вона лежала там непритомна і в найсильніших судомах. Можете судити про мою стривоженість! Мені, одначе, вдалося знов укласти її в ліжко і навіть привести до тями. Але, падаючи, вона забилась, і наслідки не забарилися позначитись.

Болі в попереку, жорстокі кольки та інші незаперечні ознаки незабаром остаточно прояснили мені її становище. Але, щоб повідомити про нього їй, потрібно було спершу поінформувати її і про те, що з нею сталося дещо раніше, бо вона про це навіть не підозрювала. Можливо, жодна дівиця досі не зберігала такої невинності, так старанно роблячи все, щоб цю невинність утратити! О, ця особа геть не витрачала часу на роздуми!

Та зате дуже багато його вона витрачала, впадаючи у відчай, і я відчув, що потрібно на щось зважуватися! Тому ми з нею домовилися, що я негайно ж вирушу за їх домашнім лікарем і за їх домашнім хірургом і, попереджаючи їх, що за ними пришлють, я