Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло

Я настільки вільний, що не нехтую навіть малою Воланж, якій, по суті, майже не надаю значення. Через три дні мати привезе її в Париж. Я ж відучора потурбувався про те, щоб зберегти з нею зв’язок: трохи грошей брамникові, декілька люб’язностей його дружині – і рибка в сітці. Подумайте тільки, що Дансені не зумів додуматися до такого простого засобу! І ще кажуть, що любов робить людей винахідливими. Навпаки, вона перетворює на повних тупиць тих, над ким забрала владу. І це я не зумію від неї захиститися! Ні, будьте певні. Найближчими днями я навмисно ослаблю занадто, можливо, сильне враження, під яким перебував: я переб’ю його іншими, а якщо цього буде недостатньо, постараюся, щоб нових вражень було більше.

Проте я готовий передати юну пансіонерку її боязкому коханому, як тільки ви вважатимете це зручним. Мені здається, у вас уже немає причин перешкоджати цьому, я ж згоден зробити таку суттєву послугу бідоласі Дансені. По правді сказати, це дрібниці в порівнянні з тією, яку він зробив мені. Нині його украй тривожить думка, чи буде він прийнятий у пані де Воланж. Я заспокоюю його як тільки можу, запевняючи, що так чи інакше, але я з першого ж дня влаштую його щастя, поки ж продовжую піклуватися про листування, яке він хоче відновити відразу ж після прибуття своєї Сесілі. У мене вже є від нього листи, і до настання блаженного дня додасться, звичайно, ще один або два. Цьому малому, видно, зовсім нічого робити!

Але залишимо цю дитячу парочку і повернімося до своїх справ: мені б тільки цілком віддатися солодкому сподіванню, яке дав мені ваш лист! Так, ясна річ, ви мене утримаєте біля себе, і невибачно вам сумніватись у цьому. Хіба я коли-небудь переставав бути вам вірним? Узи наші ослабли, але не порвалися. Наш так званий розрив був лише обманом уяви: зв’язок наших почуттів та інтересів зберігався. Подібно до мандрівника, що повернувся навченим, я, як і він, визнаю, що покинув щастя в гонитві за оманливою надією, і скажу, як д’Аркур:

Чим більше вздриш країн, тим рідний край миліший.[75]

Не боріться ж більше з думкою або, вірніше, почуттям, яке повертає вас до мене. Після того як, ідучи кожне своїм шляхом, ми зазнали всіх насолод, удовольнімося тепер щастям усвідомлювати, що жодна з них не зрівняється з тими, які ми відчували одне з одним і які видадуться нам іще солодшими!

Прощавайте, мій чарівний друже. Я згоден чекати вашого повернення. Але покваптесь і не забувайте, як я його жадаю.

Париж, 8 листопада 17…

Лист 134

Від маркізи де Мертей до віконта де Вальмона

Дійсно, віконте, ви – зовсім як дитина, у присутності якої нічого не можна говорити і якій нічого не можна показати, щоб вона негайно ж не побажала цим заволодіти! У мене випадково виникла думка, я навіть попередила вас, що не маю наміру надавати їй значення, але тільки тому, що я її висловила, ви нею зловживаєте, намагаєтеся привернути до неї мою увагу, змусити мене зосередитися на ній, коли я прагну абсолютно протилежного, і в деякому розумінні поділити всупереч моїй власній волі ваші безрозсудні бажання! Чи великодушно з вашого боку звалювати на мене саму ввесь тягар розсудливості? Повторюю вам – собі ж самій повторюю ще частіше: надати нашим стосункам того характеру, якого ви бажали б, абсолютно неможливо. Навіть якщо ви вкладете в них усю великодушність, яку виявляєте в цей момент, то – як ви гадаєте? – чи немає у мене певної делікатності й чи погоджусь я прийняти жертви, які позбавлять вас щастя?

Невже, віконте, ви обманюєтеся стосовно почуття, що прив’язує вас до пані де Турвель? Якщо це не любов, то любові взагалі не існує. Ви заперечуєте це на сто ладів, а доводите на тисячу. Що, наприклад, означає ця спроба хитрувати з самим собою (бо я не сумніваюся, що зі мною ви щирі), що змушує вас пояснювати своєю допитливістю бажання утримати цю жінку, бажання, якого ви не можете ні приховати, ні притлумити?

Можна подумати, що і справді не бувало іншої жінки, якій ви дали б щастя, повне щастя! Ах, якщо ви в цьому сумніваєтеся, то погана ж у вас пам’ять! Але, звичайно, річ не в цьому. Просто серце ваше поневолило розум і примушує його вигадувати слабкі аргументи. Але мене, вельми зацікавлену в тому, щоб не обманюватися, не так легко ввести в оману.

Приміром, я звернула увагу на вашу запобігливість, що змусила вас якнайстаранніше опустити всі епітети, що, як ви уявили, були мені не до вподоби, одначе тут же помітила, що, може, самі того не помічаючи, ви залишилися вірні тим же думкам. І дійсно, пані де Турвель уже не чудова і не божественна, але зате вона дивовижна жінка, з ніжною і чутливою душею, притому на протилежність усім іншим жінкам, словом – жінка рідкісна, другої такої вже не зустрінеш. Така ж справа і з невідомою чарівністю, яку ви зумієте здолати. Нехай так; але якщо ви досі ніколи не зустрічали її, то, мабуть, що і в майбутньому не зустрінете, а значить, втрата її виявиться все ж таки непоправною. Або, віконте, все це явні ознаки любові, або таких ознак узагалі неможливо виявити.

Повірте, що нині я говорю без усякого роздратування. Я дала собі слово не допускати себе до нього, бо чудово зрозуміла, якою небезпечною пасткою воно є. Послухайтеся мене, будьмо тільки друзями, зупинімося на цьому. І будьте вдячні мені за ту мужність, із якою я захищаюся: так, саме за цю мужність, бо її потрібно мати часом і для того, щоб не стати на шлях, який сам же визнаєш поганим.

Тому на ваше питання про жертви, яких я зажадала б, а ви не змогли б принести, відповідаю лише для того, щоб переконати вас розділити мою точку зору. Я навмисно вживаю вислів зажадала б, оскільки впевнена, що тепер ви і дійсно визнаєте мене надмірно вимогливою, але тим краще. І я не лише не розсерджуся на вас за відмову, але навіть буду вам за неї вдячна. Більше того – не перед вами ж мені прикидатися – вона