Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук

А поляки були беззахисні. Польська А.К. на Волині почала організуватися 1942 p., як реакція на діяльність ОУН, вона початково була дуже нечисленна, а збільшилася 1943 р. за рахунок недобитків польського населення. Це вона в деякій мірі захищала польське мирне населення перед нападами УПА.[296] Поляки не мали не тільки умов, щоб починати "війну" проти українців, але й не мали по цьому жодної причини.

Натомість ОУН-УПА мала і умови і сформульовану 1929 р. причину для цієї "війни".

Перша світова війна формально закінчилася Версальським мирним договором від 28.06.1919 p., котрий, однак, ще не вирішував державної належності Західної України. У квітні 1920 р. Симон Петлюра, як голова Директорії, тобто уряду Української Народної Республіки, склав Варшавський договір з Польщею, в якому відмовлявся від Галичини і Західної Волині, по ріку Збруч у користь Польщі. За цей договір українські ніціоналісти, зокрема галичани, називали Симона Петлюру зрадником. Спільний похід військ УНР і Польщі під командуванням Юзефа Пілсудського на Київ 1920 р. закінчився поразкою, а тимчасовий кордон між Польщею і Україною закріпився на Збручі. 1921 р. Польща з одного боку і Українська РСР (також Російська ФРСР) з другого, підписали Ризький договір, яким формально були закріплені за Польщею території на захід від Збруча. Однак до цих територій заявляв претензії існуючий на еміграції уряд Західноукраїнської Народної Республіки. За таких умов переможці у світовій війні трактатом з Сен-Жермен передали остаточне рішення в цій справі Раді Амбасадорів, котра 14 березня 1923 р. визнала право Польщі до Західної України.

Такий стан тривав до 17 вересня 1939 p., він, цей стан, був визнаний у міжнародних стосунках, він був визнаний Лігою Націй.

На підставі таємного договору, який отримав назву "Пакт Ріббентроп-Молотов" з серпня 1939 р. Західна Україна після 17.09.1939 р. увійшла до складу Української РСР. Пакт Ріббентроп-Молотов був у розумінні міжнародного права протиправний, він виходив з агресивних міркувань III Райху і СРСР. Не можна визнати твердження СРСР, за яким вхід Червоної Армії на територію Західної України у вересні 1939 р. був актом "визволення" українців з-під польського панування. По-перше, коли б це був акт "визволення" братів-українців і братів-білорусів і воз'єднання їх з братами в Українській і Білоруській РСР, то Червона Армія не входила б на литовські етнічні території, бо на той час Литва існувала як самостійна держава і її, а не СРСР, справою був евентуальний захист литовського населення. Отже, Пакт Ріббентроп-Молотов був черговим поділом Польщі. По-друге, українці Західної України знали фактичний політичний стан в Українській РСР і не бажали такого приєднання Західної України до Української РСР. "Народні Збори Західної України", влаштовані 22 жовтня 1939 р. більшовиками, були явним фарсом, проведеним за більшовицьким сценарієм. Я особисто був свідком організування виборів до Народних Зборів Західної України. Мені тоді було вже 14 років. Після арешту батька більшовиками, що сталося 17.09.1939 р., наша сім'я жила в постійному страсі. Організатором виборів депутатів до Народних зборів було військо, може військо НКВД, не знаю. Знаю, що офіцери Червоної Армії прийшли в нашу хату й наказали матері винести всі речі з трьох кімнат, залишаючи нам тільки кухню. Саме в тих кімнатах улаштовано пункт для голосування. В першій кімнаті сиділа комісія, від якої голосуючі одержували бюлетені. В другій кімнаті стояли три кабіни, для, неначе, забезпечення таємного голосування. В третій кімнаті стояла урна, з тієї кімнати був вихід з хати. В дверях між першою і другою кімнатами під час голосування стояв котрийсь з місцевих активістів, котрий повчав людей: Якщо ви за радянську владу, то не мусите заходити до кабіни, можете бюлетень так укинути до урни. А якщо ви проти радянської влади, то можете зайти до кабіни і викреслити кандидата від партії.

Після такої "інструкції" майже ніхто не заходив до кабіни.

Акту "приєднання" Західної України до Української РСР не визнали держави Західної Європи, ні США. Для поляків стан в Західній Україні являв собою "статус кво анте беллум", тобто довоєнний стан, порушений агресором. За такого стану поляки мали право, згідно до норм міжнародного права, створити збройні з'єднання на території Західної України. Такою збройною силою була Армія Крайова, підпорядована еміграційному польському урядові в Лондоні.

Після агресії гітлерівської Німеччини на СРСР, союзники Польщі - Великобританія і Франція, внаслідку військового договору від 12.07.1941 p., стали союзниками СРСР. Через це польський уряд на еміграції з ген. Сікорським на чолі 30.07.1941 р. підписав з урядом СРСР договір про взаємну співпрацю. Таким чином СРСР, котрий вчинив агресію на східну частину території Польщі у вересні 1939 р., став від липня 1941 р. союзником Польщі. Це був союз вимушений політичними факторами, але це був союз. Дльянти, тобто Великобританія, США, Франція, Канада й інші країни, воюючі проти гітлерівської коаліції, визнали гітлерівську Німечину своїм ворогом, з яким провадили війну спільно з СРСР.

Саме в цьому світлі слід розглядати "закиди" українських націоналістів у бік А.К., яку звинувачували в обмеженій співдії з червонимрі партизанами.

ОУН-УПА були ідеологічним ворогом як для СРСР, так і для А.К. Атаки УПА були скеровані передусім проти мирного населення з метою "усунути" його з Західної України. Не можна, отже, дивуватись, що А.К. захищала поляків, не можна дивуватися, що польське населення зверталося за допомогою, за захрістом теж до червоних партизанів. А.К. захищала поляків з волинських сiл, наскількі могла, проте вона, А.К., у протилежність до УПА, не була присутня у всіх селах і містечках Західної України.

За умов масового винищування поляків, не можна дивуватися полякам, що вони зверталися за захистом також до німців. Тонучий і за бритву хапається.

ОУН-УПА в час війни діяла всупереч міжнародному праву. Тим більше, що вона виросла під