Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук

УПА й українське підпілля... українська сторона була проти боротьби на польському відтинку і за знайдення розв язки існуючого конфлікту між польським і українським народами... Усі намагання УПА й українського самостійницького підпілля в цьому напрямі розбились на твердому мурі цілковитого небажання польської сторони порозумітися з українцями. Джерелом такого наставления були не тільки імперіалістично-загарбницькі апетити й ноторійний польський шовінізм, але й цілком фальшива оцінка ситуації, в якій знайшовся польський нарід у наслідок війни. Уважаючи остаточну перемогу Польщі, як справу цілком очевидну, в усіх переговорах польське підпілля вимагало від українського підпілля повної капітуляції і підпорядкування під польський провід, як головних умов, на яких могло б дійти до порозуміння. Очевидно, українське підпілля таких умов прийняти не могло й тому польсько-українські взаємини гіршали з дня на день. Напруження перейшло в одверту ворожнечу, яка проявилася в надзвичайно кровопролитній війні між двома підпільними арміями, що тривала довше, як один рік, на велику втіху історичних ворогів обох народів, що, без сумніву, мачали в неї і свої пальці.

Війну цю почали поляки. Про те не може бути сумніву для нікого, хто познайомився з відповідними документами, хто простудіює підпільну пресу, польську і українську, що появлялась в роки війни.

Поляки почали перші акції проти українців і це ми мусимо підкреслити в імя історичної правди та з огляду на польські намагання перекинути відповідальність за польський терор на українців, хоч для висліду (результату - В.Д.) боротьби ці речі не мають жодного значення. Отже, ще 1941 р. на Холмщині й Підляшші появилися польскі терористичні боївки, які почали вбивати українців і нищити українські села. Масові вбивства провідних українців почали поляки вже в квітні 1942 р. Нищення українських сіл на широку скалю почалося на початку 1943 р. (у зв'язку з німецькою колонізаційною акцією в Замойщині)...

У першій половині 1944 p., з рамени (від імені - В.П.) УПА й українського підпілля відбулась, в Галичині, 201 відплатна акція проти польського населення. У ході цих акцій 5.100 поляків втратило своє життя. Знищено низку польських сіл і колоній. Так закінчилася спроба польської меншини починати війну на українських землях.

Відплатні акції частинно осягнули свою ціль. У наслідок акцій сотні тисяч поляків покинули, раз і назавжди, українські землі.

Короткий коментар: ОУН уперто, ще 1992 p., вважає пітрібним говорити від імені українського народу (цього фронту не бажав собі український народ). Справді український народ не бажав собі цього фронту, його бажала ОУН, керуючись ідеологією українського націоналізму. Редакція "Гомону України" - органу ОУН-б - не покликається на будь-які розмови чи інші форми "конкретних спроб порозуміння". Тим часом: до першого контакту між ОУН і А.К. дійшло в травні 1943 p., під час якого представник ОУН "Дніпро" виключив навмисність акцій ОУН у волинських подіях, перекидаючи вину за них на Тараса Бульбу-Боровця. "Дніпро" заперечив участь ОУН в мордуванні поляків.[292] Це означає, що предметом розмов були вбивства поляків, а не навпаки. В той час ОУН-б вину за ті вбивства перекидала на Бульбу-Боровця.

А тим часом той же Тарас Бульба-Боровець пише:

Вже в час переговорів (між Т. Бульбою-Боровцем і представниками ОУН-б - В.П.) ... військові відділи ОУН, під маркою УПА (тобто відділів Тараса Бульби-Боровця, які звалися УПА - В.П.), (стор. 261) та ще й нібито з наказу Бульби, заходились винищувати ганебним способом польське цивільне населення... Штаб нової УПА (підпорядкованої ОУН-б - В.П.) отримав від партії Лебедя (ОУН-б - В.П.) в червні 1943 р. такі бойові завдання:

- негайно і якнайскоріше закінчити (підкр. - В.П.) акцію тотального очищення української території від польського населення,

- послідовно далі винищувати внутрішнього ворога України, тобто всіх демократів з-під стягу УHP та інших політичних угрупувань (стор. 272). [293]

Звернімо увагу на лексику Тараса Бульби-Боровця: Він пише про винищування ганебним способом польського цивільного населення. А він же знав - що і як робиться навколо, бож сам керував "Поліською Січчю". Він не пише про боротьбу з А.К., не пише про те, що ОУН-УПА виганяли поляків з української території. Він пише про винищування. Про винищування ганебним способом. Він цитує наказ Миколи Лебедя, яким той наказував закінчити акцію тотального очищення. Те, що треба закінчити, вже мусіло бути почате.

З наказу Миколи Лебедя виходить, що ОУН-УПА воювала не тільки проти поляків, але й проти своїх, українців, котрі не погоджувалися з ними.

Що ж, мабуть тепер ясно - хто починав убивати поляків та українців на Волині, і як це робили бандерівці. А накази знищування поляків та українців давав Микола Лебедь, житель США, котрий 1992 р. їздив на Україну, брав участь у наукових конференціях, зустрічах з нагоди 50-ліття УПА.

У червні 1943 p. M. Лебедь дав наказ "якнайскоріше закінчити акцію тотального очищення української території від польського населення". Це поза всякими сумнівами означає, що така акція відбувалася вже в широких масштабах раніше, залишилося тільки "закінчити" винищування.

І тут варто порівняти дати: червень 1943 р. - дату наказу М. Лебедя, і липень-серпень 1943 p., коли, за переліком у книжці Ю. Туровського і В. Сємашко, мало місце найінтенсивніше винищування польського населення на Волині.

Наступний контакт між тими самими сторонами, тобто бандерівською і польською, відбувся в листопаді 1943 р. Обі сторони стояли на нереалістичних позиціях, підписали тільки протокол. Не дала ніяких результатів також зустріч 8.03.1944 р. На цьому й закінчилися розмови ОУН-б з представниками Делегатури Уряду Польщі. В цьому місці не згадую про контакти після закінчення війни.

Згадана редакційна стаття "Гомону України" говорить про те, що почали поляки - ще 1941 р. на Холмщині й Підляшші. Вже була тут мова про те, що внаслідку політики УЦК -