Ментальність орди - Євген Пилипович Гуцало

Гріх було не задуматися над, з дозволу сказати, співжиттям російського й українського народів на українській таки землі. Гріх було не задуматися над російською ментальністю, яка не є такою сама в собі чи сама по собі, а яка силоміць заклала в свою дуже специфічну структуру нашу українську ментальність...

ББК 84.4УКР6

Г97

Публіцистичний цикл Євгена Гуцала, названий за однією зі статей «Ментальність орди», складають стат­ті, що друкувалися впродовж 1993—1995 років у газеті «Літературна Україна». За них авторові посмертно присуджено Всеукраїнську премію імені Івана Огієнка.

До нинішнього, другого і доповненого, видання «Ментальності орди» додано дві статті, що не ввійшли до попереднього видання. Це «Всяка хурда-мурда, або ж Чи Стамбул — столиця Росії?» та «Остання неза­вершена стаття Євгена Гуцала».

Об'єднання їх в одному циклі цілком виправда­не, тематично всі вони становлять цілісність, бо при­свячені деконструкції культу російського народу, три­валий час нав'язуваного українцям.

Редактор-упорядник

Леся Воронина

© Є. П. Гуцало» спадкоємці, 2007

© Л. Т. Масенко, передмова, 2007

© Видавничий дім «Києво-Могилянська

академія»

ISBN 966-518-392-3

ЄВРАЗІЙСЬКИЙ ПРОСТІР:

ПОГЛЯД З УКРАЇНИ

Перше видання книжки Євгена Гуцала «Ментальність орди» вийшло у видавництві «Просвіта» в 1995 році, вже після смерті письменника, яка сталась у липні того ж року.

В основу видання було покладено цикл публіцистичних статей Гуцала, опублікованих упродовж 1993—1995 років у «Літературній Ук­раїні». Об'єднання їх в одній книжці цілком виправдане, тематично статті становлять цілісність — їх присвячено деконструкції куль­ту російською народу, тривалий час нав'язуваного українцям.

У нинішньому, другому і доповненому, виданні «Ментальність орди» надруковано дві статті з цього публіцистичного циклу, що не ввійшли до попередньої книжки: «Всяка хурда-мурда...» та стат­тя, яку письменник не встиг завершити через раптову смерть. Вона так і зветься «Остання незавершена стаття Євгена Гуцала».

Не належить до цієї тематики лише перша стаття «Пектораль», Вона також не ввійшла до першого видання «Ментальності орди». Однак не випадково саме цією статтею відкривається роз­діл публіцистики в п'ятому томі «Вибраних творів» Євгена Гуцала, що вийшов 1997 p. І є своя глибока закономірність в тому, що пуб­ліцистичний цикл письменника в зазначеному виданні починається з «Пекторалі». Цю статтю, чи, швидше, есей, написаний раніше, в 1993 році, надихає віра у відродження України, її творчої потуги, втіленої в слові, пам'ятках культури, історії. «З глини, з пороху, з небуття-буття відновлюється Україна, її душа, її слово». Проте повернення до себе, до своїх джерел вимагає величезних зусиль. Адже українське суспільство пережило кілька століть жахливих

руйнацій, коли були дискредитовані всі християнські заповіді,

коли обман, брехня, ошуканство стали нормами моралі.

«І невже це су­спільство зміниться, переродиться,

постане в іншій іпостасі?» - запитує письменник. І відповідає

твердим: «А повинне. І повинні відродитися українська душа,

українське слово. І багатостраж­дальна література. Важкі

ці пологи, але інших метаморфоз нам не дано, бо

умови — вкрай жорстокі, нелюдські».

У публіцистичному циклі, названому за однією зі статей «Мен­тальність орди», Гуцало, власне, й аналізує першопричини тих ук­рай складних обставин, в яких Україні доводиться долати шлях повернення до себе. Поштовхом до написання статей стала поси­лена реанімація в засобах масової інформації після приходу до вла­ди А. Кучми поняття євразійського простору і тези про необхід­ність повернення України до євразійської цивілізації, в орбіті якої вона перебувала впродовж кількох століть.

За переконанням письменника, саме тривала залежність України від Росії в межах створеної російським етносом імперії і спричинила жорстокі нелюдські умови життя «на нашій не своїй землі». У про­мові, виголошеній під час одержання премії фундації Тетяни та Оме­ляна Антоновичів, Гуцало так пояснював мотиви, що спонукали його до написання «Ментальності орди»: «Але ж гріх було не задуматися над співжиттям... російською та українського народів на українській таки землі, гріх було не задуматися над російською ментальністю, яка не є такою сама в собі чи сама по собі, а яка силоміць заклала в свою дуже специфічну структуру нашу українську ментальність, нашу по-своєму дуже специфічну структуру української вдачі. Силою агресії, силою зброї, силою патологічної брутальності і патологічного розбою нам постійно нав'язувався культ російського народу, нам пос­тійно нав'язували цивілізацію брехні, пияцтва, ненависті до праці, нав'язувалася цивілізація безгосподарності, хаосу, безперспектив­ності, цивілізація мародерства»[1].

Взаємини українського і російського народів письменник розгля­дає в контексті протиставлення двох типів цивілізацій — осілого, землеробського, з одного боку, і кочового, загарбницького, з другого. У цьому зіткненні народ-кочівник, якого веде невситиме прагнення територіальної експансії, захоплення все нових і нових земель, яко­го не зупиняє жоден досягнутий рубіж, неминуче перемагає земле­роба. Поширившись на величезному просторі, не закорінений в пи­томий ґрунт, призвичаєний до грабіжництва, існування коштом чужої праці, народ-завойовник руйнує усталений, органічно вписа­ний в довкілля господарчий лад поневолених народів, їх звичаї, культуру, ідентичність.

Осмислення історії українсько-російських стосунків як конф­лікту носіїв різних цивілізаційних начал - осілого й кочового - має досить тривалу традицію в українській історичній, культурологіч­ній та художній літературі. Якщо обмежитись лише художньо-фі­лософськими інтерпретаціями цієї теми, то до попередників Гуца­ла слід віднести Лесю Українку, яка в кількох драматичних поемах дала унікальний за глибиною художній аналіз теми національного поневолення з виразною проекцією на характер українсько-росій­ських відносин, Тодося Осьмачку з його «Старшим боярином», де в такому ж контексті змальовано руйнацію традиційної селянської культури під час столипінської реформи, Євгена Маланюка, в поезії та есеїстиці якого мотив деформації колективної народної психіки під тиском чужинецької експансії належить до провідних.

Слід сказати, що автор «Ментальності орди» не відриває ос­танню комуністичну стадію історичного розвитку Російської ім­перії від попередньої самодержавної, а вважає комуністичну Росію її закономірним продовженням. Як підкреслює Гуцало, звичка до на­сильства як способу буття і в своєму середовищі, і в середовищі підкорених народів, терор знизу і терор згори як форма держав­ності і