Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук
Не було "війни" УПА проти німців, не було теж війни проти більшовиків. Що не означає, що УПА не мала сутичок з червоними партизанами чи з невеликими німецькими відділами. Їх причиною і метою було закріплення за ОУН-УПА опанованого ними терену, або ж здобуття потрібної зброї і боєприпасів.
ОУН-УПА спершу розраховувала на перемогу Німеччини, з якою, абсолютно невиправдано, пов'язувала надії на побудову української держави. Ці надії в'язалися радше з "братньою" фашистською ідеологією, ніж зі стратегією гітлерівської Німеччини. А після сталінградської поразки 6-ї армії фельдмаршала фон Паулюса, ОУН почала розраховувати на взаємне винищення обох воюючих сторін, а також на III світову війну. Саме на момент зудару західних союзників з СРСР, ОУН-УПА підготовляла "чистий", звільнений від поляків, терен, щоб не було навіть мови про приєднання Західної України до Польщі.
Сьогодні всі три фракції ОУН наполегливо поширюють міф про боротьбу УПА проти німців. Посилаючись на те, що Ст. Бандера, і Я. Стецько, і А. Мельник та багато інших провідників ОУН, зокрема ж ОУН-б, були арештовані німцями, багато членів ОУН-б попало до гітлерівських концтаборів, оунівці твердять про те, чого не було. Щодо арештів, то це правда, бож ОУН-б не підпорядковувалася наказові відкликати "Акт 30 червня", отже ОУН-б не мала причини любити в той час гітлерівців. Проте ОУН-УПА були свідомі того, що, знищуючи німців, вони тим самим роблять ту ж роботу, яку виконують червоні партизани. Немає в літературі фактів, які б доказували акції УПА проти німців з метою знищувати їх. Немає інформації щодо такої диверсії, як нищення залізниць, знищування прямуючих на схід воєнних транспортів-ешелонів.
Є, натомість, згадки про спорадичні сутички УПА з німецькими невеликими відділами. Про одну таку сутичку пише (мабуть, член ОУН-м) Григорій Стецюк: Бандерівці напали на адміністрований німцями фільварок, забрали не тільки масло, а й корови. Корови пригнали в село Ласково, що на Володимирщині, й пороздавали селянам на переховання. Німці, спохватившись, почали шукати корів, вони дуже легко по слідах зайшли в село Ласково. Коли відбирали корови, що ревли, голодні, два бандерівці, з тих, що пригнали корови, відкрили по німцях вогонь. Німці ж не залишилися в боргу. Ті два бандерівці втікли в ліс, а німці спалили село, вбили 28 його мешканців. [287] Були, отже, сутички, але це не була "війна" з німцями, це не був "фронт УПА" проти німців. Не виключено, що були й більшого значення бої УПА з німецькими відділами, які бажали позбутися з окупованої території третьої, неїхньої сили. Зокрема, як пише Данило Шумук, сильно билися проти німців "східняки", котрі попали в німецький полон, втікли з нього і попали до УПА.[288]
Були, без сумніву, сутички і бої з червоними партизанами. Зокрема з рейдуючими партизанськими відділами. Проте це були сутички і бої за терен, а не бої проти більшовиків, бож, поборюючи, знищуючи більшовиків, тим самим УПА діяла б на руку німців, які не визнали створеної ОУН-б "держави" і за це бандерівці на них "погнівалися".
ОУН-УПА не мала в такій ситуації ані інтересу, ані сили, щоб ефективно поборювати одну, а тим більше обі воюючі сторони. ОУН-УПА мала свій інтерес у чомусь іншому: у підготовці - очищенні терену Західної України з "зайдів", з "займанців", тобто з поляків.
На маргінальність боротьби УПА з німцями вказав згаданий вже історик ОУН-УПА, Петро Мірчук, а це - авторитет. Але Петро Мірчук видав свою книжку 1953 року, коли не була так актуальна, як сьогодні, потреба наголосити боротьбу УПА проти німців.
Характеристичною рисою української націоналістичної літератури є оминання теми боротьби УПА проти мирного польського населення Волині й Галичини. На Заході появилося кількадесят так званих регіональних збірників-хронік - Зборівщини, Бережанщини, Тернопільщини тощо. В них вельми багато про боротьбу ОУН-УПА проти більшовиків, трішки проти німців, але нема в них згадок про винищування польського населення. Цього винищування "не зауважив" також Улас Самчук, хоч в час німецької окупації, в час, коли ллялася польська кров не струмками, а цілими ріками, він редагував під німецьким наглядом в націоналістичному дусі газету "Волинь". Та й не дивно, адже він - один з "похідних груп" ОУН-м. Він в той час об'їхав всю Волинь "На білому коні" (назва книжки, виданої 1965 р. в Нью-Йорку-Мюнхені). Це - або цілеспрямована дезинформація, або ж сором за вчинене. Мабуть одне з другим.
1992 р. появилося багато опрацювань - історичних нарисів про УПА, і в майже жодному з них не порушується боротьба проти поляків. Для прикладу наведу: Анатоль Бедрій: Про необхідність українського війська для побудови національної держави - думки до п'ятдесятиріччя УПА;[289] Володимир Косик: Історична роль ОУН-УПА в боротьбі за українську державу. [290]
Винятком в цьому промовчуванні є відредакційна стаття "Гомону України" п.з. "Непотрібний третій фронт - поляки".[291] Ця стаття, як редакційна, надрукована в органі ОУН-б, віддзеркалює стан сучасної пропаганди в цій справі, тому вважаю потрібним процитувати з неї деякі місця:
Немає найменшого сумніву, що цього фронту не бажав собі український нарід, не бажали його українські політичні організації, не бажали його
