Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук
Цікавою для оцінки УПА Тараса Бульби-Боровця є перший номер газети "Оборона України", яка стала органом УНРА - Української Народної Революційної Армії, керованої тим же Тарасом Бульбою-Боровцем. Газета носить дату 1 серпня 1943 р. [302] В ній - ні слова про "війну" з поляками, хоч матеріал, уміщений в газеті, вказує на програмні засади УНРА.
На берегах цієї газети треба вказати на матеріал, який може стати у пригоді майбутньому дослідникові УПА. Йдеться про "Наказ ч. 80 Головної Команди Української Повстанчої Армії від дня 20.07.1943 р.", в якому написано: З огляду на те, що в рядах Української Повстанчої Армії об'єдналося багато досі окремо діючих партизанських відділів та з'єднань з усіх областей України, чим партизанська боротьба переходить на площину широкої всенародної революційної боротьби цілого (!? - В.П.) українського народу проти загарбників - Головна Команада Української Повстанчої Армії постановляє переіменувати Українську Повстанчу Армію на Українську Народну Революційну Армію. Командувач Української Повстанчої Армії (-) Отаман Тарас Бульба-Боровець [303]
Натомість у своїй книжці "Армія без держави", Тарас Бульба-Боровець пише: Щоб відмежувати українські демократичні збройні сили від масових злочинів, що їх почали робити під маркою УПА непочитальні елементи українського вождизму М. Лебедя, Головна Команда УПА 20.07.1943 року винесла постанову переіменуватися на іншу назву, перейти в глибоке підпілля від німців, москалів, поляків та своїх недорослих націонал-фанатиків. [304]
1992 р. ОУН - всі три її фракції - святкують 50-річчя УПА. З цієї нагоди почалась інтенсивна експансія ідей ОУН-УПА на Україну, де влаштовувалися наукові конференції, де опубліковано безліч статей, промов, інтерв'ю на теми УПА. І, як правило, в них оминалася тема масових убивств не тільки поляків, але й українців. Винятком у цьому промовчуванні була опублікована і згадана вже тут редакційна стаття "Гомону України" п.н. "Непотрібний третій фронт - поляки". Оце промовчування теми масового винищування поляків і українців слід розцінювати як планову акцію дезинформації. Коли злодій пише з наміром публікувати щоденник і в ньому промовчує скоєні ним крадіжки, то робить це з метою дезинформації.
Однак, загалом, дотеперішня українська і польська публіцистика й історики не заперечують факту польсько-українського "конфлікту", принаймні польські публіцисти і історики говорять про факти масового винищування ОУН-УПА беззахисного польського населення, вказуючи навіть на мету: "очищення" від поляків Волині й Галичини. Натомість українські націоналістичні історики й публіцисти, не заперечуючи факту польсько-української боротьби, готові говорити про "взаємне винищування".
Причини мордування поляківВсі, або майже всі автори говорять про політику гітлерівської Німеччини, яка зводилася до "дівіде ет імпера" -розділяй і владарюй, як на, чи не найголовнішу, причину такого "конфлікту".
Дехто зовсім губиться, шукаючи відповіді на запитання: Від чого все почалося? Характеристичною для цієї групи авторів є стаття Владислава Е. Шкоди, в якій він пише: Можна запитати: від кого це "справді" почалося? Проте це "справді" буде трудне до встановлення. Чи, може, починати від найдавнішої історії, може від Хмельницького, а може від постання 1918 р. польської держави і від так званої зради Юзефа Пілсудського, котрий після польсько-більшовицької війни, не дотримавши обіцянки створити українську державу, сказав хоробрим офіцерам Петлюри:... я вас, панове, дуже і дуже перепрошую? І далі: я б навіть рискував твердження, що коли б німці не розпалювали в українців ненависті до поляків в довоєнній Польщі й коли б не намагалися створити українську "V колону9' під час війни, то може ми б трішки поскакали собі до очей, однак, незважаючи на суперечності, ми б досягнули якийсь "модус вівенді". [305]
Автор помиляється. Не в історії двох народів -українського і польського, слід шукати першопричини мордів поляків, не в національному характері українців, але в злочинній ідеології ОУН, яка зуміла збунтувати велику частину українців Західної України проти поляків, а як не збунтувати, то терором примусити до виступів проти поляків. Хоч правдою є й те, що не без впливу на ті страшні події була теж політика гітлерівської Німеччини.
Зі сказаного Владиславом Шкодою видно, що він сумнівається, чи коли-небудь буде знайдена причина мордів. А вона є - написана в постановах ОУН. І, не відкидаючи політики гітлерівців "дівіде ет імпера", як однієї з причин тих жахливих подій, треба сказати, що це не була головна причина.
Серед українців діаспори поширене переконання: Коли б поляки не почали 1941 р. в Холмщині вбивати українців, то не було б вирізування поляків на Волині, згодом у Галичині; початок цьому конфліктові дали поляки. Причому говорять про це з переконанням. Ну, що ж, настирлива, довголітня пропаганда робить своє. Саме з огляду на таку думку українців діаспори, вважаю потрібним почати від проблеми вбивств поляками українців у Холмщині. Покличуся тут на досвідченого й об'єктивного історика, Ришарда Тожецького, котрий у цій справі опублікував статтю "З історії польсько-українських відносин на Люблінщині", надруковану в українській газеті в Польщі. [306]
Проаналізувавши відносини, які панували до війни в Люблінщині, процитувавши навіть проект постулатів ДОК II - Командування люблінським військовим
