Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук
... Загальновідомою є трагедія Замойщини. Це після неї наново загострилося співжиття поляків і українців. Проф. д-р Зигмунт Маньковський в своїй статті "Гітлерівська акція виселення й осадництва в Замойщині", зачитаній на сесії міжнародного колоквіуму (Замостя, 17-20.10.1972 р.) виразно ствердив:... Заселені українцями села мали утворювати, згідно німецької концепції, охоронну зону навколо німецької населенської стрефи. В ході акції німці свідомо намагалися викликати та підсилювати антагонізм між поляками й українцями (поліція... цілеспрямовано вмішалась у боротьбу між українцями і поляками на тлі національних антагонізмів. - заявив під час засідання уряду ГГ (Генерального Губернаторства - В.П.) 29 травня 1943 р. комендант Зіхергайтсполіцай Мюллер). У березні 1943 р. акцію припинено. Губернатор Цернер відійшов з поста, але той, хто на цій території був її духом, Р. Глобоцнік, й не думав відходити. Діяв за дорученням Гіммлера. Тому що гітлерівці, за Геббельсом, змогли "евакуювати" з планованих 50 тис. чоловік лише 25 тис, коли наступні 25 тис. втекли до партизанів, Глобоцнік приступив до цієї акції як до пацифікаційної (криптонім "Вервольф").
Проф. Зигмунт Манковський стверджує далі: її остаточною метою було однак, по суті, повне виселення польського населення з зони Білгорай-Тарногруд-Белжец-Томашів-Замостя, отож з зони, якою була оточена нова німецька осадницька територія. Був також задум продовжувати переселення українського населення, яке в майбутньому мало охороняти німецький округ від "банд", що групувались у білгорайських лісах. Ця друга акція, обсяг якої важко навіть окреслити, була однією з найбільших і найжорстокіших (охоплено нею біля 170 сіл і 60 тис. чоловік). Ціла переселенська акція охопила біля 300 сіл і 100 тис. селян. Тут уже не йшлося про використання українців у противагу полякам, але про введення повного антагонізму між цими національностями та довести до біологічного їх знищення, щоб створити німцям поселенську територію. З українцями однак окупант поводився майже завжди значно лагідніше, ніж з брутально виселюваними поляками.
Під час згаданої другої акції біля 26 тис. чоловік вивезено у концентраційні табори, а підступність гітлерівців у розпалюванні ворожнечі між сторонами стала ще більш прецизійною. І так у Грубешівському повіті німці видали наказ переселити розкинуті та перемішані польські й українські господарства. У зв'язку з цим українські війти отримали наказ скласти списки польських господарств, що знаходились в українських селах. За виконання цих наказів організації (польські - P.T.) повісили ряд війтів. У цей час у грубешівських селах 75 проц населення становили українці Хоч реакції відразу не було, але вже невдовзі спалахнула гостра братовбивча боротьба. Дорадник УЦК при губернаторі дистрикту, згаданий д-р Л. Голейко, близький співробітник Глобоцніка, всю вину за хаос і партизанську боротьбу скидав (у своєму рапорті від 10.12.1943 р.) на поляків. Твердив він, що українських переселенців з Замойщини і поселених на околицях Тарнограду, активізувала підпільна польська організація й ті місцеві поляки, що повернулися з концентраційних таборів, унаслідок чого гинули (українські) солтиси, сільські агрономи, довірені особи. Неважко зрозуміти те, що внаслідок такого доносу люди ці під час пацифікаційних акцій наново потрапили до концтаборів, де їх чекала смерть. У цьому рапорті Голейко підтвердив існування поліцейських і жандармських станиць, складених з українців та німців і ствердив, що в Білгорайському повіті проводився набір у допоміжну службу в СС, в яку зголосилося хОО добровольців. Голейко обурювався також на представництво ГОР в Грубешові за те, що воно під тиском німців звернулося до населення з закликом зберігати спокій, а при нагоді за боротьбу обвинувачувало поляків та українців...
. . . Сьогодні українські історики на Заході пробують доказати, що події на Люблінщині дали початок братовбивчій боротьбі на Волині та Східній Галичині. Це є, просто, помилковий підхід. Хоч характер братовбивчої боротьби був подібний, все-таки на східних кресах були вони більш криваві, в їх основу лягла боротьба УПА за елемінування чужого елементу, особливо поляків з-за Бугу та Сяну. Поляки боролись за збереження засади "статус кво анте беллум", що було згідне з напрямними Лондонського уряду і влади підпілля, а націоналістична сторона програмно вирішила виключити з кресів польське населення. Боротьба з радянськими партизанами і поляками мала дати націоналістам незалежність або представити світові волю здобути її. А ось на Люблінщині божевільна політика Гіммлера та Гітлера прямувала до того, щоб отримати територію для німецького осадництва на сході, та акція ця стала вельми коштовною імпровізацією, ціну якої заплатили всі, але найбільшу поляки, хоч не годиться не згадати також великі жертви українського населення, яке гітлерівці загнали на бездоріжжя...
Мабуть, переконливо написав польський історик. В роки війни Холмщина й Підляшшя, це був інший світ в порівнянні з Волинню, на якій почалося масове винищення поляків. В Холмщині й на Підляшші активним був мельниківської орієнтації УЦК, а на Волині - ОУН-б. Холмщина й Підляшшя - це була Генеральна Губернія, а Волинь - Райхскомісаріат Україна, в якому панував непогамовний терор, запроваджений катом України Еріхом Кохом. Між обома окупаційними утвореннями існував стережений кордон, який не кожен міг переступити. Людей охопив страх, вони боялися німецького окупанта. Вістки з Генерального Губернаторства до Райхскомісаріату не продіставалися по обі сторони кордону, а якщо переносилися, то з очевидною метою: розпалити ненависть до поляків. Не без того, що всі вістки значно перебільшувалися, теж з метою підбурення українців проти поляків. Адже на той час уже почалась, уже проводилася реалізація стратегічного плану: усунути поляків з українських етнічних земель. Усування планове, вимітання, неначе мітлою смерті.
Треба звернути увагу на таке: Німецька акція виселювання поляків на Люблінщині, її перший етап, почався від листопада 1942 року і тривав до березня 1943 р. [307] Саме тоді були перші випадки вбивств поляками українців у Холмщині, і в той же час окремі, ще 1942 року, випадки вбивств поляків українцями на Волині. Ці останні весною 1943 р. перейшли до масових убивств. У такому стані речей не можна говорити, що вбивства поляками солтисів та інших осіб в Холмщині були причиною винищування польського населення на Волині.
У Канаді серед українців поширене твердження, що першопричиною мордів поляків на Волині була невідповідальна політика уряду II Речі Посполитої
