У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

морок ночі! Це — чудовий витвір рук людських, і лише геній міг створити щось подібне! Між чорними мармуровими колонами стоять інші мармурові групи, що зображають різні алегорії або бюсти великих людей роботи цього великого скульптора Радемеса, але жодну з них, на нашу думку, не можна порівняти з тією групою. У центрі зали стоїть священний камінь народу. На ньому монархи після церемоній коронації присягають дотримуватися інтересів країни, її традицій, законів і звичаїв. Цей камінь, очевидно, був вельми стародавнім, боки його вкривали позначки і лінії, що, на думку сера Генрі, служило доказом його тисячолітнього існування. Щодо цього каменя існувало повір’я: він, за народним переказом, упав із сонця, і коли буде роздроблений на шматки, тоді король чужоземної раси правитиме всією країною. Але камінь виглядав поки що дуже міцним, і династія мала багато шансів правити країною ще довгі роки.

У кінці зали, на багатих килимах, стояли два трони у вигляді великих крісел, зроблених із золота і пишно декорованих. Над кожним троном виднілася емблема сонця, що посилає своє проміння в усі кінці. Підніжжям обох тронів служили леви з великими топазами замість очей. Світло проходило в зал через вузькі отвори вгорі, зроблені у вигляді замкових бійниць, але без скла, яке, очевидно, було не відоме тут.

Ми не мали часу добре роздивитися залу, бо при вході до неї ми помітили велику кількість людей, що зібралися перед порожніми тронами. Найвизначніші з присутніх сиділи на різьблених дерев’яних кріслах праворуч та ліворуч від тронів і були одягнені в білі туніки, багато розшиті, з різнокольоровим оздобленням, і тримали в руках прикрашені золотом мечі. Судячи з їхньої постави, всі вони були високоповажними особами. Позаду кожного з них стояла купка слуг і відданих людей. ¦

Ліворуч від тронів сиділа маленька група людей — шестеро чоловіків, які помітно відрізнялися від інших; вони були вбрані у довгий білий одяг із зображенням сонця, оперезані замість пояса чимось на зразок золотого ланцюга, від якого йшли вниз довгі, еліптичної форми, золоті дощечки у вигляді риб’ячої луски, так що від кожного руху поважних персон вони дзвеніли і блищали. Всі ці люди прожили чимало літ, мали суворий і значущий вигляд і довгі бороди. Один із них справляв особливо дивне враження. Він був дуже старий, близько вісімдесяти років, надзвичайно високий, з білосніжною бородою, яка спадала до пояса. Риси обличчя мав різьблені і суворі, сірі очі дивилися холодно і пронизливо. Голови інших були непокриті, а у високого старого на голові вишита золотом шапочка, яка вказувала, що володар її — персона особливої важності. Згодом ми дізналися, що це був Егон, великий жрець країни. Коли ми підійшли ближче, всі ці люди, і жерці також, підвелися і вельми чемно вклонилися нам, прикладаючи два пальці до губ, вітаючи нас. Із-за колони вийшли слуги і принесли крісла, на які ми сіли обличчям до тронів. Ми сіли втрьох, а Умслопогас і Альфонс стояли за нами. Тільки-но ми встигли сісти, як пролунали звуки труб праворуч і ліворуч. Потім увійшов чоловік, став напроти трону з правого боку і щось гучно проголосив, причому повторивши тричі слово “Нілепта”. Другий чоловік прокричав щось перед лівим троном, повторивши тричі слово “Зорайя”.

Із кожного боку з’явилися озброєні люди, стали обабіч тронів і опустили вниз свої списи, задзвенівши ними об мармурову підлогу. Знову звуки труб, і з різних боків з’явилися обидві королеви в супроводі шістьох дам. Усі присутні в залі підвелися, вітаючи їх.

Я бачив за своє життя багато вродливих жінок і більше не задивляюся на гарненькі обличчя, але краса сестер-королев перевершує будь-який опис! Обидві були молоді — двадцяти п’яти років; обидві високі і витонченої статури. Але на цьому їхня схожість кінчалася. Нілепта була жінка сліпучої краси, її права рука і частина грудей, за традицією, були оголені і білосніжно сяяли з-під складок білої, розшитої золотом топі, або “кеф”. Її обличчя було таке чарівне, що, раз побачивши, його неможливо було забути. Волосся справжнього золотистого кольору, зібране короткими локонами на голові, осявало чисте, прекрасне, як слонова кістка, чоло, глибокі, іскристі сірі очі сяяли ніжністю і царственою величчю. Рот був дивовижно ніжно окреслений. Усе п обличчя вражало красою з легким відтінком усмішки, що поселилася в куточках губ, неначе срібляста крапля роси на трояндовому пуп’янку. На пій не було ніяких коштовностей, окрім золотих обручів на шиї, руці і коліні, зроблених у вигляді змійки. Її тога була зі сніжно-білого полотна, багато розшита золотом і прикрашена емблемою сонця.

Друга сестра, Зорайя, мала інший, похмурий тип краси. Волосся Зорайї, хвилясте, як у Нілепти, було синювато-чорного кольору і спадало на плечі. Колір обличчя оливковий, великі темні очі, похмурі й блискучі, повні, я б сказав, жорстокі губи! Це обличчя, спокійне і холодне, свідчило про приховану пристрасність і я подумав про те, як воно зміниться, коли пристрасть вирветься назовні. Я дивився на обличчя Зорайї, і мені пригадалися спокійні і глибокі води моря, які ясного дня нічим не проявляють своєї могутньої сили, і лише в сонному гуркоті його вчувається прихований дух бурі! Постать Зорайї була прекрасна за своїми лініями і контурами, хоча дещо повніша, ніж у Нілепти. Одягнені обидві були однаково.

Коли прекрасні королеви спокійно всілися на своїх тронах у глибокому мовчанні всього двору, я подумав, що обидві сестри повністю втілюють моє розуміння про величність. Ця величність позначалася в їхніх формах, грації, гідності, навіть у варварській пишноті їхнього оточення. Мабуть, вони зовсім не потребували воїнів і золота, щоб стверджувати свою владу, щоб підпорядкувати своїй волі впертих людей! Достатньо було одного погляду блискучих очей, однієї усмішки прекрасних вуст, щоб примусити підданих іти на смерть заради них!

Але королеви були перш за все жінками і тому не були позбавлені цікавості. Проходячи до своїх тронів, вони швидко оглянули нас. Я бачив, як їхні очі ковзнули по мені, не знайшовши нічого цікавого у непоказному і сивому старому. З очевидним подивом перевели