У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард
Перед нами в повному блиску золотих еполет, галунів і ґудзиків, лежала повна форма командира королівського флоту. Тут був і меч, і трикутний капелюх, навіть шкіряні чоботи.
Ми буквально заніміли.
— Що це? Невже ви хочете надіти це, Гуде?
— Зрозуміло! — відповідав він. — Ви знаєте, що означає перше враження, особливо для жінок. Принаймні хоч один із нас буде порядно вбраний!
Ми замовкли, вражені спритністю Гуда, з якою він так майстерно приховував від нас увесь цей час вміст скриньки. Одне тільки ми запропонували йому — надіти вниз сталеву сорочку. Спочатку він заперечив, що йому незручно надягати її під мундир, але потім погодився. Найкумедніше за все було здивування Умслопогаса і захоплення Альфонса, викликані блискучою формою Гуда. Коли ж він устав, випростався у всьому своєму блиску, навіть з медалями на грудях, і милувався на себе в спокійній воді озера, старий зулус не міг довше стримувати своїх відчуттів.
— О, Бугване! — закричав він, — Бугване! Я завжди думав, що ти неважлива, маленька людина, жирна, як корова, коли вона хоче телитися, а зараз ти схожий на голубу сойку, яка розпустила свій ошатний хвіст. Далебі, Бугване, очам боляче дивитися на тебе!
Гуда дратували натяки на повноту, хоча під час нашої подорожі він схуднув. Загалом, він був задоволений захопленням зулуса. Що стосується Альфонса, той був зовсім зачарований.
— О, мосьє має чудовий вигляд, — блискучий вигляд військового! О, пані будуть у захваті, там, на березі. Мосьє має дивовижно гарний вигляд! Він нагадує мені мого героя дідуся…
Тут ми перервали потік захоплень Альфонса. Милуючись Гудом, ми відчули дух змагання і заходилися, наскільки можливо, приводити себе в пристойний вигляд. Ми одягнули на себе мисливські куртки, а під них сталеві сорочки. Що стосується моєї зовнішності, то жоден, найвишуканіший одяг не міг зробити її кращою, але сер Генрі мав вигляд красеня у своїй куртці і в чоботях. Альфонс також причепурився, якось особливо підкрутив свої величезні вуса. Навіть старий Умслопогас, який зовсім нічого не розумів у вбранні, взяв олії з ліхтаря і потер собі шкіру, і вона блищала не гірше шкіряних чобіт Гуда. Потім він надів на себе сталеву сорочку, яку сер Генрі подарував йому, і “муша” і, вичистивши свій Інкозі-каас, стояв при повному параді.
Ми знову підняли вітрило і швидко попливли до берега, точніше, до гирла великої річки. За півтори години після того, як від нас відійшов маленький човен, ми побачили на річці велику кількість човнів. Деякі з них ішли на двадцяти чотирьох веслах, інші під вітрилом. Ми скоро розрізнили серед них великий офіційний корабель. Люди на кораблі були одягнені у щось, схоже на форму. На палубі, повернувшись до нас, стояв поважного вигляду старий з білою бородою, що розвівалася, з мечем на боці, очевидно, командир корабля. Решту човнів, що крутилися поряд, були повні цікавих.
— Що це означає? — запитав я. — Хочуть вони доброзичливо зустріти нас чи покінчити з нами?
Ніхто не міг відповісти на моє запитання. Тут Гуд помітив у воді, за двісті ярдів від нас, бегемота і вирішив, що непогано справити враження на тубільців стрільбою. На лихо, ми вхопилися за цю думку, витягнули наші гвинтівки, хоча патронів у нас залишилося мало, і приготувалися діяти. Бегемотів було чотири, два старших і два молодших.
Коли перші човни були за п’ятдесят ярдів від нас, сер Генрі відкрив вогонь. Куля вцілила між очі молодого бегемота, він занурився у воду, залишаючи кривавий слід. Тієї ж миті я вистрілив у другого, а Гуд — у третього бегемота. Мій постріл був не зовсім вдалий, бегемот, розбризкуючи воду, поплив далі і люто захрюкав. Я одразу добив його новим пострілом. Гуд, поганий стрілець, промахнувся, і куля зачепила тільки морду тварини. Озирнувшись на тубільців, я помітив, що вони, очевидно, не мали уявлення про стрільбу, бо були надзвичайно вражені і здивовані. Люди у човнах кричали від страху, деякі тікали від нас щосили, навіть старий джентльмен помітно стривожився і зупинив свій корабель.
Але ми не мали часу спостерігати, бо старий бегемот із роз’ятреною раною з’явився поблизу, грізно поглядаючи на нас. Ми вистрілили всі разом і важко поранили його. Тим часом цікавість пересилила страх глядачів. Деякі човни наблизилися до нас, і між ними був човен, де сиділи чоловік і жінка, яких ми бачили дві години тому. Величезна, розлючена тварина раптом виплила біля їхнього човна і з лютим ревом роззявила пащу. Жінка закричала, чоловік намагався повернути човен, але безуспішно.
Наступної секунди я побачив величезні червоні щелепи та ікла бегемота, що встромилися в човен. Він перекинувся, і люди опинилися у воді.
Перш ніж ми встигли схаменутися, страшне чудовисько роззявило пащу, щоб проковтнути жінку, яка борсалася у воді. Я вистрілив над її головою в горло бегемота. Він відплив убік і закрутився, а струмки крові цебеніли з його ніздрів. Не даючи йому схаменутися, я знову вистрілив і добив його. Нашою першою думкою було врятувати дівчину, поки чоловік плив до іншого човна.
