У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

Минуло близько години. Гуд, який дивився в підзорну трубу, раптом оголосив, що бачить землю, і вказав на зміну кольору води, котра означала, що ми наближаємося до гирла річки. Невдовзі ми побачили великий золотий купол, що виднівся вдалині в тумані, і поки здивовано витріщалися на нього, Гуд повідомив, що маленький вітрильник іде нам назустріч. Ми ледве могли повірити цій дивній звістці, поки не переконалися на власні очі.

Отже, мешканці цієї країни й озера мають уявлення про вітрильні човни і знайомі з певними елементами цивілізації! За кілька хвилин ми ясно побачили, що човен прямує до нас. За десять хвилин він уже був за сотню ярдів від нас. Це був маленький човен, зроблений з дощок, на європейський зразок, із широким вітрилом. Нашу увага привернули, звичайно, пасажири човна. Їх були двоє: чоловік і жінка, майже такі білі, як і ми. Ми перезирнулися, вважаючи, що помиляємося. Ні, ми чітко бачили їх тепер. Вони не були красиві, але, поза сумнівом, належали до білої раси, як іспанці або італійці. Отже, випадково і несподівано ми відкрили і знайшли білих людей! Я був готовий кричати від радощів, ми потискали один одному руки і вітали з несподіваним успіхом нашого задуму. Все життя до мене доходили чутки про білу расу, що живе посеред країни, і тепер я бачив їх на власні очі! Справді, як сказав сер Генрі, старий римлянин мав рацію, кажучи: “Ex Afrika semper aliquid novi”, що означає “В Африці завжди можна знайти новини”.

Чоловік у човні був міцної, хоча й не витонченої статури, мав чорне волосся, орлині риси і розумне обличчя. Він був одягнений у темне вбрання, щось на зразок фланелевої сорочки без рукавів, і в штани з такої самої тканини. Руки і ноги були голі. На правій руці і лівій нозі були надіті кільця з якогось металу, схожого на золото. У жінки було ніжне, сором’язливе обличчя, великі очі і темне хвилясте волосся. Її одяг із такого самого матеріалу, як у чоловіка, і складався з полотняної спідниці (це ми розгледіли потім), до колін, і простого довгого шматка тканини, який складками облягав усе тіло жінки і був перекинутий через ліве плече, так що його кінець звішувався наперед, залишаючи руку і частину грудей голими. Гуд, у якого до цього гострі очі, захоплювався її вбранням. Насправді це було просто й ефектно.

Тоді, як ми з подивом роздивлялися невідомих людей, вони не менш здивовано дивилися на нас. Здавалося, чоловік дуже злякався і не наважувався наблизитися до нас.

Нарешті він зважився підпливти і сказав нам щось мовою ніжною і красивою, хоча ми не зрозуміли жодного слова. Тоді ми спробували говорити англійською, французькою, латиною, грецькою, німецькою, мовою зулусів, сисуті, кукуана і багатьма іншими діалектами, але марно. Чоловік у човні не розумів нічого. Що стосується жінки, то вона стояла нерухомо, дивлячись на нас, і Гуд обернувся і розглядав її через своє скельце, що, здавалося, дуже розважало її. Потім, зрозумівши, що нічого від нас не добитися, чоловік повернув човна і попрямував до берега. Човник полетів стрілою. Коли він плив мимо нас, Гуд скористався нагодою і послав повітряний поцілунок пані. Я злякався, що жінка образиться, та вона не лише не образилась, а озирнувшись і помітивши, що її чоловік або брат, чи хто він там був, відвернувся, послала Гудові такий самий поцілунок!

— Еге! Нарешті ми знайшли мову, яка зрозуміла цьому народові! — сказав я.

— У нашому випадку, — додав сер Генрі, — Гуд — незрівнянний посередник!

Я спохмурнів, оскільки рішуче не схвалював пустощів Гуда; він знав це і перевів розмову на серйозну тему.

— Для мене зрозуміло, — сказав я, — що цей чоловік повернеться назад із товаришами, і нам треба подумати, як зустріти їх!

— Усе питання в тому, як вони приймуть нас? — сказав сер Генрі.

Гуд мовчав, але заходився порпатися в багажі і вийняв маленьку чотирикутну скриньку, що була в нього весь час подорожі. Ми кілька разів питали Гуда про її вміст, але він відповідав таємничо й ухильно: все, що сховане у скриньці, колись вельми прислужиться нам.

— Заради Бога, що ви збираєтеся робити, Гуде? — запитав сер Генрі.

— Одягатися! Чи не думаєте ви, що я з’явлюся в цій новій країні в такому вбранні? — він вказав на свій забруднений і поношений одяг, вельми охайний, як і всі речі Гуда, і полагоджений завжди, коли це було потрібно.

Ми з цікавістю стежили за ним. Перше, що він зробив, це попросив у Альфонса, вельми компетентного в цих речах, причесати йому бороду і волосся якомога краще.

Я впевнений, якби у Гуда була тепла вода і мило, він поголився б. Потім він заявив, що ми маємо спустити вітрило у човен, і під його прикриттям скупатися, що ми й зробили, на страх і подив Альфонса, який здіймав руки до неба і вигукував, що “ці англійці просто дивний народ!”

Умслопогас, як добре вихований зулус, був вельми охайний,