У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

Мені небагато залишається розповідати про цю експедицію, хоча я не сумніваюся, що Регнолль при бажанні міг би написати цілий цікавий том стосовно того, чого я ледве торкнувся, оскільки обмежувався тільки історією наших пригод. Наприклад, про схожість центральноафриканського культу Дитяти і його Хранительки з єгипетським культом Горуса та Ізіди, від якого безсумнівно, походить перший. Подальша наша подорож через пустелю до Червоного моря була дуже цікавою. Але мені набридло описувати подорожі, так само, як і здійснювати їх.

Після смерті Ханса бадьорість покинула мене.

Ми поховали його на почесному місці перед воротами другого двору храму, де він убив Джану.

Коли засипали землею його маленьке жовте обличчя, я відчув, ніби половина мого минулого залишилася з ним у цій могилі.

Бідолашний старий Ханс! Де я знайду таку людину, як ти? Де я знайду стільки любові, якою було переповнено твоє дивне серце?

Ханс абсолютно мав рацію щодо чорних кенда. Вони покинули свою землю, мабуть, у пошуках їжі, але куди пішли — я не знаю, та й не цікавився.

Вони були добрячими головорізами, але водночас і чудовими бійцями.

Та мені байдуже, що з ними сталося.

Одне можу сказати: величезна їхня частина нікуди не переселилася, оскільки понад три тисячі їхніх тіл поховали білі кенда, для чого добре прислужилися вириті нами для оборони ями і рови.

Наші втрати склали п’ятсот три чоловіки, разом із померлими від ран.

Джана був заритий у тому місці, де впав, за кілька футів від свого вбивці Ханса.

Ми були не в змозі перенести його труп в інше місце.

Я завжди жалкував, що не зміряв точно цю тварину, що була, я гадаю, найбільшим слоном у світі.

Я бачив його мигцем наступного ранку, коли його зіштовхнули до величезної ями разом з останками царя Сімби.

Я помітив, що всі рани, за винятком уколів списами, були завдані йому кулями Ханса.

Я просив білих кенда подарувати мені обидва його величезних бивні, яких, гадаю, подібних за розмірами і вагою не було в усій Африці, хоча один із них був надламаним. Та мені відмовили.

Білі кенда хотіли зберегти їх разом із ланцюгами і хоботом як пам’ять про перемогу над богом своїх ворогів.

Перш ніж зарити Джану в землю, вони сокирами відрубали йому хобота і бивні.

Дуже витерті його зуби свідчили, що ця тварина була надто старою, але наскільки — важко сказати.

Це все, що я можу сказати про Джану.

Білі кенда точно виконали свої обіцянки стосовно всього.

Дивною, напіврелігійною церемонією, на якій я не був присутній, леді Регнолль звільнили з високої посади Хранительки бога, символ якого перестав існувати, хоча, я думаю, що жерці, наскільки могли, зібрали всі уламки слонової кістки і зберегли їх у глеку в святилищі.

Після цього прислужники зняли з неї вбрання, давність походження якого, окрім Харута, я думаю, ніхто з білих кенда не уявляв. Потім, одягнену в тубільне плаття, її передали Регноллеві.

З того часу з нею, як і з нами, поводилися, як із чужоземною гостею.

Проте їй дозволили поселитися зі своїм чоловіком у тому самому будинку, який вона займала протягом свого незвичайного полону.

Після битви кілька днів я був абсолютно безсилий.

Ще три тижні я займався різними справами і, між іншим, їздив із Харутом до міста Сімби.

Ми вирушили туди лише після того, як упевнилися через наших лазутчиків, що чорні кенда справді пішли кудись на південний захід, де, приблизно за триста миль від їхнього колишнього міста, за чутками, були родючі незайняті землі.

З особливими почуттями я знову проїздив знайомою місцевістю і ще раз помітив сліди бивнів Джани на стовбурі зігнутого вітром дерева, яке на своїх гілках мені з Хансом дало притулок від цього лютого чудовиська.

Перейшовши річку, що тепер зовсім зміліла, я їхав похилою рівниною, через яку ми мчалися, рятуючи своє життя, і досяг сумного озера і кладовища слонів. Тут нічого не змінилося.

Та сама гора, потоптана ногами Джани, на якій він мав звичку стояти. Ті самі скелі, за якими я намагався сховатися, і неподалік від них купа людських кісток, що належали нещасному Маруту. Ми поховали їх на тому самому місці, де вони лежали. Зі всіх скелетів слонів