У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

Битва закінчилася.

Битву, котра видавалася програною, було виграно!

Я піднявся і, нетвердо стоячи на ногах, побачив Регнолля, щойно відпущеного людьми, котрі його тримали весь цей час.

Він стрибнув до своєї дружини і став перед нею.

— Місяцю! — вигукнув він.

Зіпершись ліктем на плече одного з білих кенда, я підійшов до них ближче, оскільки цікавість пересилювала мою слабкість.

Якийсь час вона пильно дивилася на нього, потім її очі почали змінюватися, неначе до неї поверталася душа, надаючи їм світла і життя.

Нарешті вона заговорила повільним, нерішучим голосом.

— Ох, Джордже, ця жахлива тварина вбила нашу дитину! — говорила вона, вказуючи на мертвого слона. — Подивися на нього! Тепер ми будемо один для одного тим, ким були раніше, поки Бог не пошле нам іншої дитини.

Із цими словами вона розридалася і впала в обійми чоловіка.

Я відійшов (до своєї честі, те саме зробили й кенда), залишивши їх удвох біля мертвого Джани.

Тут я маю сказати, що з цієї миті до леді Регнолль абсолютно повернувся розум, неначе загибель Дитяти зі слонової кістки зняла з неї чари. У чому полягали ці чари — я не можу сказати, але думаю, що якимось нез’ясовним шляхом вона пов’язувала цю статую зі своєю втраченою дитиною. Перша смерть відняла у неї розум, друга, уявна смерть — повернула його.

Із моменту загибелі своєї дитини на вулиці англійського містечка, до загибелі Дитяти зі слонової кістки в Центральній Африці, вона нічого не пам’ятала, за винятком сну, про який через кілька днів розповіла Регноллю у моїй присутності. Вона говорила, що одного разу вночі бачила Регнолля і Саведжа, які спали в тубільному будинку в місті Дитяти.

Я надаю читачеві право самому дійти висновку про цей сон у зв’язку з видінням Регнолля і Саведжа, про яке вже розповідав. Сам я не знаходжу жодного пояснення.

Залишивши Регнолля і його дружину, я, похитуючись, вирушив шукати Ханса і знайшов його непритомним поблизу північної стіни храму.

Очевидно, будь-яка людська допомога вже була для нього марно — так сильно його покалічив Джана. Ми віднесли його до кімнати одного з жерців, де я сидів над ним до кінця, що настав при заході сонця.

Перед смертю він опритомнів.

— Не треба горювати за вашим промахом по Джані, баасе, — говорив він, — це якийсь демон відвертав від нього кулі бааса. Джана був зачарований від білих людей. Лорд Ігеза теж промахнувся. Але чаклуни чорних кенда забули зачарувати Джану від маленької жовтої людини. Тому я щоразу, коли стріляв, поціляв у нього. Він знав, хто пустив у нього останні кулі. Ось чому він облишив бааса і схопив мене. Ох, баасе! Я вмираю щасливим, що вбив Джану і що він схопив мене, а не бааса. Я все одно помер би через день або два, оскільки був поранений кинутим списом у пах. Я нічого не говорив про це. Рана була не дуже велика, і крові з неї виходило мало, але поки тривала битва, мені ставало гірше. (Огляд цієї рани показав, що Ханс мав рацію. Довго він не прожив би). Якщо баас хоче передати через мене щось своєму покійному батькові, хай баас говорить швидше, поки моя голова може втримати слова.

Потім він попросив перенести його до порога, щоб востаннє поглянути на сонце, “тому що, баасе, — додав він, — я піду далеко за сонце”. Якийсь час він дивився на призахідне світло, кажучи, що, судячи з неба, буде гарна погода “для подорожі до Чорної води, щоб відвезти всю ту слонову кістку”.

Я відповів, що мені, може, ніколи не вдасться забрати з кладовища слонів слонову кістку, оскільки чорні кенда можуть перешкодити мені в цьому.

— Ні, баасе, — відповів він, — тепер, коли Джана вбитий, чорні кенда звідти підуть. Я знаю це, я знаю це.

Потім він почав марити про наші колишні пригоди, доки перед самим кінцем свідомість знову не повернулася до нього.

— Баасе, — сказав він, — вождь Мавово назвав мене “Світлом-у-темряві”. Коли баас теж ступить у Морок, хай він пошукає це Світло. Воно сяятиме біля бааса. Тепер я зрозумів, що хотів сказати покійний батько бааса, коли говорив про любов. Це те, що я відчуваю до бааса.

Після цього Ханс помер із посмішкою на своєму зморшкуватому обличчі.

Я плакав.