У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

Тільки тут, на першому дворі, ми мали втриматися й перемогти або померти.

Досі наші втрати, порівняно з чорними кенда, у яких загинуло понад дві тисячі воїнів, були незначні.

У нас близько двохсот було вбито і приблизно стільки ж поранено. Отже, в нашому розпорядженні залишалося майже тисяча шістсот воїнів, що було значно більше, ніж могло битися в цьому тісному місці.

Тому ми вирішили так: триста п’ятдесят кращих воїнів будуть захищати храм, поки не впадуть.

Решта (понад тисячу) відійдуть у другий двір, до жінок і дітей.

Вони мали провести останніх таємними стежинами до місця, де були заховані верблюди, й утікати з ними, куди можуть.

Ми сподівалися, що перемігши, чорні кенда будуть дуже стомлені, щоб переслідувати їх рівниною до віддалених гір.

Це було відчайдушне рішення, але в нас не залишалося іншого вибору.

— А моя дружина? — хрипко запитав Регнолль.

— Поки храм стоїть, вона має бути в ньому, — відповів Харут, — та коли все буде втрачено і я впаду, ти, білий пане, увійди до святилища, візьми її і Дитя із слонової кістки і біжи за іншими. Тільки я зобов’язую тебе: під страхом прокляття неба, не допусти, щоб Дитя потрапило до рук чорних кенда. Спершу спали його або розбий на порох камінням. Окрім того, я віддав наказ в останню хвилину підпалити навіси, влаштовані над запасами хліба, щоб вороги, які уникнуть наших списів, померли з голоду.

Негайно ж усі накази Харута, який, окрім головного жерця, був чимось на зразок президента цієї республіки, були беззаперечно виконані.

Я ніколи не бачив досконалішої дисципліни, ніж у цього бідолашного народу.

Загін за загоном воїни, призначені супроводжувати жінок і дітей, зникали за воротами другого двору. Кожен, хто йшов, обертався і салютував списом тим, хто залишався.

Триста п’ятдесят оборонців зайняли місця, як греки, що захищали Фермопіли.

Попереду розташувався я зі своїми стрільцями, яким роздали решту патронів (по вісім на кожного). За нами стали в чотири ряди воїни, озброєні шаблями і списами, під командуванням Харута.

Позаду них, ближче до воріт, що ведуть у другий двір храму, стояло п’ятдесят добірних людей під командою Регнолля, які мали в критичний момент зробити спробу врятувати Хранительку Дитяти. Я забув сказати, що Регнолль був двічі поранений під час відчайдушного захисту укріплень: у плече і стегно.

Коли все було готове й усі втамували спрагу з великих глеків, що стояли вздовж стін двору, полум’я пробивалося крізь масивні дерев’яні ворота.

Це сталося майже через півгодини після того, як їх було підпалено.

Врешті-решт, вони обвалилися під ударами ззовні. Але прохід залишався захаращеним купою каміння, яке ми накидали після того як зачинили ворота.

Чорні кенда розгрібали їх руками, палицями і списами.

Це було нелегко, оскільки наші вцілювали їх списами і били камінням. Але мертвих і поранених відтягали вбік, а на їхнє місце ставали інші.

Врешті-решт, прохід розчистили.

Тоді я відіслав метальників списів назад на свої місця і приготувався виконати своє завдання.

Чекати довелося недовго. З гучними криками натовп чорних кенда кинувся в прохід.

Тільки-но вони з’явилися у дворі, як я скомандував стріляти, і п’ятдесят куль полетіло їм назустріч з відстані кількох ярдів.

Вони повалилися купами, як скошений хліб. Ми швидко зарядили рушниці і чекали нової атаки.

Знову з’явилися вороги і знову повторилася жахлиа сцена.

Ворота і тунель були захаращені полеглими.

Щоб відновити атаку, ворогам довелося прибирати їх під нашим вогнем (стріляли я, Ханс і кілька найкращих стрільців).

Так тривало, доки ми не витратили останніх патронів. Тоді мої люди відійшли назад, давши змогу Харутові і його загону зайняти наші місця, і змінили непотрібні тепер рушниці на списи й шаблі.

Півгодини або більше продовжувалася жахлива боротьба.

Бій тривав у страшенно вузькому місці, і чорні кенда були не в змозі пробитися крізь списи наших бійців, які захищали своє життя і святилище свого бога. Нарешті вороги відступили, давши нашим можливість прибрати вбитих і поранених та втамувати спрагу водою, оскільки стояла нестерпна спека.

Раптом у воротах з’явився величезний слон Джана, якого підганяли ззаду, колючи списами. Він швидко йшов уперед, змітаючи, на своєму шляху захисників храму, неначе це була суха трава, і нищачи все хоботом, на якому висіли залізні кулі. Удари списами були для нього не більше, за укуси комарів.

Він, сурмлячи, йшов попереду, а за ним потоками