А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

Діткам в очі заглядає, Згадує як був щеням, Як він спав в хліві з телям. Як ганяв зайців по полю І ломав в грядках квасолю, Як з малою дітворою Грався днями під горою, Заглядав їм пильно в очі, Щоб вгадать, що хлопці хочуть. І не думав пес тоді - Пройдуть роки молоді, Що прийде колись зима В нього ж валянків нема. Й так йому журливо стало, Що улігся біля ставу, Й цілий день, немов в віконце Через став дививсь на Сонце. А як день пройшов і в став Ясний Місяць з неба впав - Пес тоді з трави піднявся І до Місяця підкрався. Й там у лузі серед трав Хтось до песика сказав, -Слухай, песик, щоб ти вмився, І себе ще причесав, Я б тебе, як в юні роки Тут при всіх поцілував. Бо коли ти об'явився - Я як виплив з небуття, Де ж ти стільки літ носився, Ну, розказуй, як життя? 16.1.1983 р. ГІРКИЙ МЕД Жінок потрібно всіх любить. Ця квітка - неповторна Поки медами ще пахтить, Поки вона моторна. Як цвіт розвіється, мов дим - То хто на неї гляне? Мед стане, як полинь - гірким, А квіточка - зів'яне. 30.6.2006 р. НАЙКРАЩІ ВЧИТЕЛІ Всі філософи великі То - найкращі бджолярі, Бо, якщо відверто, бджоли То - найкращі вчителі. Бо бджола научить вуйка Як разом співіснувать, То ж, хто любить з медом жуйку - Мусить азбуку цю знать. 9.6.2006 р. ОСІННІЙ КАРНАВАЛ Сріблять верби в лузі віти Під дощами на вітрах, Зажурився Гідропарк наш І в очах з'явився страх. Що про нього всі забудуть Аж до самої весни, Поки знов його розбудять Молодечі голоси. Ну а поки вітер злиться І голосить, як шакал, То юнак дівча цілує Під осінній карнавал. 9.10.1968р. КОХАНІЙ ЖІНЦІ У Вас очі сміються, А душа аж сичить, Це, напевно від того, Що Вас вчили любить. Тих, хто Вас поважає - Треба теж поважать, А не так, як дівчисько - Де й не треба хвицать... Видно, двох інститутів Вам замало було, Як не в змозі утямить, Де добро а де зло. А тому не збираюсь Вас, міледі, судить, Бо, щоб бути коханим - І самій тре' любить. А тому не збираюсь Вас, графиня, повчать, Бо, щоб Вас поважали - Тре' й людей поважать. І собою б не радив Вам нестись, як горшком, А тим-більше, як горщик Той з простреленим дном. Ви не любите, люба, Ні себе, ні людей, Хоч я думав - Ви справжня, Родом із архідей. А горілка для жінки - Як корові сідло, То ж не дивно, що й досі Не схопив Вас ніхто. Бо заміжній потрібно Прасувать і варить. Ну а ти, що ти вмієш, Крім, як буцать і пить? Та і те, що навариш, Не в образу сказать: Ви мені, вибачайте, І коти не їдять. 2.10.2006 р. ЛОКШИНА Можливо хтось й моїй дружині Так само як і я чужій Локшину вішає на вуші, Клянучись в вірності своїй. Проте, його я не виную, І в цьому істини земні, Бо як і я, він певно знає -