А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

вона й лукава, Але то наша - честь і слава. Тому завжди оте сердечко Тримай сильніше за гнуздечко. Бо, як даси дружині волю - Не нарікай тоді на долю. Як хочеш ти в сідлі втриматись, Не смій ніколи розслаблятись! 11.4.2003 р. МІСЯЦЬ І ЛЕГІНЬ Гонить Вітер днем і ніччю В небесах хмаринки, А навпроти мчиться Місяць Десь із вечоринки. Я стою й спостерігаю Всі ті поєдинки, Як мчать хмарки, ніби, вівці, Як живі картинки. Ось, уже й остання хмарка Зникла десь за лісом, І сміється на все поле На всі зуби Місяць. І так голосно сміявся, Мов, змагався з бісом, Що незчувся й сам він того - Як упав над лісом. А йшов легінь через ліс той З вечірниць додому, Аж дивиться, а там Місяць На дні водойому. Він до нього помаленьку, Ніби, кіт підкрався, Простяг руку. Схопить хотів - А він і розпався. І пішов він далі лугом В гай через травичку, Аж дивиться а той Місяць Вже заліз в криничку. Він відразу розігнався І в неї стрибає, Аж дивиться, а той Місяць - Знов хмарки ганяє. З того часу так як смеркне І Сонце зникає, Біжить Місяць в небі яснім - Легіня шукає. 8.11.1995 р. НЕ ТІ КОНИКИ! Друзі всі повимирали, Ні з ким і поговорить, Ну а в тих, що залишились - Щось у кожного болить. Поки рай ми будували, Юні роки - ай-лю-лі, Зараз хочем наздогнати - Та вже коники не ті. Руки крутить, ноги тягне, Ну хіба то вже життя? Може й справді горем трахнуть І піти до кабака? А тому, не хничте хлопці! Гляньте ви, який ланшафт!... Хто піднять ще чарку може, Наливай, на брудершафт! 27.5.2004 р. ТУМАННІСТЬ АНДРОМЕДИ Скільки дивлюсь, ти - не земна, Бо десь літаєш вічно в хмарах, Мені ж, пробач, потрібна та, Яка б завжди палала жаром. Навіщо холод нам зірок, Або туманність Андромеди? Якщо ми любим жіночок - В яких розкішні омулети. 29.12.1990 р. МЕНІ ПОДОБАЄШСЯ ТИ Мені, надто, подобаєшся ти І не стільки скромністю - скільки сміливістю. Бо де ти - там завжди веселяться вітри І природа до всіх посміхається милістю. Бо де ти - там завжди парубки вихваляються А як глянеш на їх, то вони,як зайці Хто-куди по кущах розбігаються. 20.5.2003 р. ЛЮБОВ І ВІЧНІСТЬ Любов, вона як подих вітру, Та жаль, літа уже не ті. Тут тільки літо квітувало А тут й дерева вже пусті. Тут тільки вам світило сонце, Співали дружньо солов'ї, Як тут захмарилося небо І цілі дні - дощі й дощі. Дивлюсь, яка несправедливість, Тут тільки став ти світ сприймать, І став ти дещо розуміти Як вже кричать: -Пора кінчать! Але й не трудно уявити, Щоб хтось зміг Сонце зупинить, То більшого у світі лиха - Ніхто й не зміг би уявить. 13.3.2000 р. ГОВОРИЛА БАБУСЯ Говорила всім бабуся: -Сивина, ще не жнива, Головне, аби в людини Щоб душа була жива. А коли душа мужчини Ще заманює жінок... Значить, рано говорити Що старий ти вже, браток. 19.8.2003 р. СОРОМНО ЗА ДЕРЖАВУ Я не