А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

хаті, А думки - з тобою. Цілу нічку обнімають, Лізуть під сорочку... А над полем бродить Місяць З зорями, як квочка. А під Місяцем дрімають Втомлені діброви, Ніби, люди замучені, Насупивши брови. Відшуміли вітри мої, Б'ють поклони Богу, І невже пора збиратись Вже мені в дорогу? 18.9.2003 р. ЧАРІВНИЙ СОН Так, як вечір, моя люба, в небі заіскрився, Я як в сон чарівний - в тебе тут же провалився. 8.2.2004 р. КРОК ДО ВІЧНОСТІ Відпливли вже ті деньочки, Відшуміли ті жита, Як зривали ми волошки Й забували про літа. Ну а зараз, що казати, День прожив - ото й радій, А про те, що буде краще Тільки , братику, помрій. Що не день - до Бога ближче Ну і, звісно, до зірок, І невже мені до Нього Залишився всього крок? 27.10.1987 р. ПРО ПОРЯДНІСТЬ Кого не стрінь - то всі порядні, Кого не стрінь - то всі святі, А вийдуть з дому Колі, Насті - Всі незаміжні й холості. Тому і хочу запитати, Я вас усіх, скажіть, мені, Так в чому ж є ота порядність, В тім, що ми любимо, чи ні? Тому і хочу запитати: Вірність, то правда, чи брехня? А щоб аби поговорити - Тоді навіщо нам така? А тому й хочу запитати: /Нехай мене Господь простить!/, Якщо це є для дурнів жарти - Чи варт про неї говорить? 11.6.1990 р. З ЯКИХ КРАЇВ? Я тебе і жду й не жду, Хочу і не хочу, Сам не знаю, що роблю, Як із нею ходжу. Як відійду, подивлюсь З відстані - чудова, А як ближче підійду - Як в хліві корова. А ні етики, ні слів, Посмішки ні трішки, І з яких воно країв Причвалало пішки? 11.10.1961 р. ЦІЛУЙ ЇЇ Якщо жінка з тобою Серед квітів і туй, То ти менше роздумуй І як більше цілуй. Ти цілуй й пригортайся До її грудоньок, Поки ті солоденькі І на губках медок. Ти цілуй, як в останнє, Як ріка береги, Бо чого хоче жінка, Того хочуть - Боги! 1.8.1997 р. З НОВИМ РОКОМ! Пройшов вже тиждень, а мені Здалось, що тут я цілу вічність. О, як би я хотів в ці дні Тобі стать дідом Новорічним. І рівно в нуль-нуль-нуль годин До тебе в спальню завітати, Принести повненький графин І з Новим роком привітати. Щоб веселіше було спати... 30.12.1990 р. В САНАТОРІЇ Довго думав я як діять, Де подіти горе, І вирішив взять відвезти Я його на море. Та коли приїхав, думав, Стану заікатись, Бо до кого тут, пробачте, Можна залицятись? А ні жодної дівчини - Лиш одні бабусі І всі кинулись на мене, Як вовки на гуся. Став й не знаю, що робити? - Чи втікать, чи здаться. А вони, немов сороки Так і 'фраєряться'. Потягнули всі відразу Тут же на танцюльки, Щоб розважитись хоч якось, Влаштували гульки. -Відчепіться, люди добрі, Залиште в покої, Дайте хоч перепочити! - Сам втік від такої. 24.12.1990 р. НАЙНІЖНІША КВІТКА