А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

Помаленьку проходить мій час, І хоч скроні мої завіхолені, Але й досі не можу без вас? 26.9.1990 р. КОРАБЕЛЬ ЖИТТЯ Вже скоро, миленька, вже скоро І наш кораблик відпливе, І наші душі у безсмерття, Лишивши тіло, понесе. І над безмежними віками З вітрами будемо гулять, Зате, тоді із ким захочем - Над світом будемо літать. Аж поки, знов літ через триста, А може й через тисяч п'ять - Ми знов повернемось на землю, Щоб долюбити, докохать. 6.4.1990 р. ПРИЙДИ - Хочеш мене лишить біди?- То обдури, але прийди... 16.4.2004 р. КОРЧІ НА ПАПЕРІ Я в академіки не прусь, І як вони писать не буду, Бо хочу гідно послужить Не лише їм а й всьому люду. Щоб і безграмотний мужик Міг зрозуміть, про що йде мова, Й не спотикавсь, мов, за корчі За ті слова, що не відомі. Сказали б просто, що пани Тоді по-справжньому всі раді, Як хтось придумає слівце, Яке не знають і в сільраді. І бігай з словом тим весь день, Як дурень з ступою по місту, Щоб хтось його розшифрував, Та ще й з професорським тим змістом. Приглянтесь, ви до Кобзаря, Чи хоч одне, знайдете, слово - Якого б ти чи я не знав, Та, видно, це не панська мова. Візьміть, для прикладу Драча, Такого в вірш понавтикає, Не знаєш, як і пояснить, Коли якесь дитя спитає. Бо, певно, думає, якщо Більше корчів понавтикає, То всі відразу загудуть: - Який розумний Драч - все знає! 4.4.2003 р. ТИМЧАСОВА ПОРОХНЯ Поет не той, що сипле рими, Ніби, хурделицю зима, Поет він відчуває ритми, Де щира правда, де брехня. Слово поета - це як постріл, Що оживає і вбива, Яке нікого не обходить Так, як комбайн хліба в жнива. Поезія - не просто зброя, А щось сильніше у стократ, Адже ракета раз стріляє, А слово - вічне, як Сократ. Поет підспівувать не стане: Для нього - честь, чи Калима, Тому сьогодні поміж нами Багато декого нема. А ці, що поки задержались, Цю плагіатську порохню Час розмете її й розвіє - Як всяку підлість і брехню. 3.4.2003 р. ПОСТРІЛ У МАЙБУТНЄ Поет народний - той, що пише Чим людська спільнота дише, А придворний - в дудку грає Тим, хто в дудку щось кидає. А тому: один - народний, Інший,вибачте, придворний. Й хоч часи такі настали, Що читать всі перестали, Й все ж, напевно, той правий - Що помер, але живий, Бо все справжнє - незабутнє. То - як постріл у Майбутнє. 7.11.2001 р. ДОМОКЛІВ МЕЧ Поет, якщо він справжній, То кращого слова нема. Він, як обух для начальства, В'язниця йому не страшна. Бо знає за кого страждає, Для нього, що батько, що син, І доля його не лякає, Його не підкупиш нічим. Поетів начальство не любить, Бо ті, як Домоклів меч, То послана Богом кара - Для всіх, хто несе людям смерч. 22.9.2001 р. ПАДАЮТЬ ЛИСТЯ Листя на брук опадають, А люди проходять, а люди минають. Люди! Навіщо ви топчите листя? Люди проходять. Падають листя. 23.10.1968 р. БІЛІ ЖУРАВЛІ Стали дні невимовно-похмурі І тумани в полі залягли,