А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

і знай, що хтось зірве! 7.8.2001 р. ОСІНЬ ПІД ВІКНОМ Ось і осінь під вікном по садку гуляє І веселим олівцем казку оживляє. Ходять хмарки дощові низько над кущами Й поливають квіточки срібними дощами. А одна з них зупинилась й глянула на поле, Де маленьке козенятко конюшинку поле. В полі, втомлений мужик зігнутий з лопатою, Вириває бурячки з жінкою кирпатою. Я дивлюсь на ту красу з ніжністю і ласкою, А хмарки пливуть, пливуть голубою казкою. І куди вони пливуть, і куди стараються? Про це знає тільки Бог, що від нас ховається. 5.7.2001 р. ЛЮБЛЮ СВІЙ КРАЙ Люблю я наш світ, як людину За велич вершин і рівнин, Люблю, як червону калину, Як пісню з козацьких глибин. Люблю за цвітіння каштанів, За пахощі наших гаїв, За ніжність троянд і тюльпанів, І за пісні солов'їв. 13.5.1968 р. БОЖІ ОЧІ В небі Місяць, ніби сторож Оглядає всі пости, Щоб як Бог щось запитає - То на все відповісти. І всю ніч - то в луг , то в поле, То пройде, то пробіжить, Не пропустить ні одного - Хай хто в полі закричить! 6.7.1986 р. РОКИ ЮНАЧІ Роки ви юначі, В полі на просторі, В місті на будові - Виструнчились вряд. Ось, прийдіть, погляньте На Сирець, на Нивки Як будинки нові З полем гомонять. Гомонять - крокують В невідомі далі, Гомонять-крокують В далі голубі, Роки ви юначі, Рокі молодії, Тут ви на будові - На моїй землі. 2.5.1961 р. ТОБІ, ПРАЦЕ! Я вдячний, праце, що мене любила, І що мені ти вмерти не дала Як зло моє за ідолом ходило - Ножа від мене відняла. І ще я вдячний, що коли зневіра Мене пекла, душила, як удав, Щоб не помер - подарувала Ліру, Щоб нею я народ свій величав. Я вдячний, праце, що в житті ніколи Мене не залишала ти ніде, І вже тоді, коли ходив я в школу Робила ти мене а я тебе. За все тобі єдиній тільки й вдячний, За те що ти в житті не підвела, І вірші ті, якими володію - Це разом з небом ти мені дала. 13.5.1978 р. ПЕРШИЙ УРОК Осінь з мене знімає всю втому, В розум ясність дає, чистоту, В серце ніжність дає волошкову Й незвичайну якусь простоту. А тому, так як осінь приходить Я гукаю її у садок - Хай із пензлем по вишні походить, Розфарбує сонцями дубок, Адже завтра в онука і внучки Починається перший урок. 11.10.1968 р. ТУНЕЛЬ Небо все туманом затягнуло, Землю заціловують дощі, А на вербах, мов позасинали Після ночі втомлені хрущі. А трамваї ходять як ходили Ранком проз туман, як проз тунель, А дерева, мов в отару збились, Щоб зігрітись, поки прийде день. 12.10.1968 р. В СИНІМ МОРІ Вітер гуляв у синім морі, Зустрів русалку і завмер, Що аж Нептун на повні груди Гукнув: оце так кавалер! Тому, коли у морі тиша То, значить, що кохана спить, А вітер, ніби сіра миша, Скрутивсь в калачик і мовчить. 4.12.1968 р. СЕЛО ГУКАЄ Поле говорить всю ніч, ніби люди, Сонний бекасик крильми б'є у груди, Перепел пісню виводить