А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

завзято, Ніби дівчата, напившись на свято. Поле говорить - і річка, і став, Тільки прислухайтесь - скільки октав, Скільки пісень в нашім ріднім краю Тут, за селом, де сьогодні стою. Так чому ж, ми-люди, такі невеселі? - Певно, тому, що лишаємо села, Премось в міста, де й своїх вже не треба - Далі від казки, від зір і від неба. Адже щасливою будеш ти, Неля, Там, де твій пуп, де родина, оселя, Де знає тебе кожне там деревце, Що на твоє задивлялось лице. 5.8.1967 р. ФУЛІГАНКА Чомусь не можу без людей, Коли я сам буваю,- Здається пусткою весь світ І мов чогось не вистачає. І я сумую, і боюсь, Що світ такий широкий Хтось, ніби взяв його й приспав В цей вечір одинокий. Сюрчить в траві всю ніч сюрчок, І жаби кумкають до ранку, А я від тебе ні на крок, Свою чекаю 'фуліганку'. 8.6.1967 р. ОСІНЬ Осінь завжди мою душу бентежить Де б не ступив я - однако підстежить. Осінь, вона, ніби жінка примхлива - Трохи тендітна а трохи сварлива. Осінь вселяє упевненість, розум, Мрійність вербички і ніжність берези. Осінь мене наповняє думками, Ніжним коханням, солодкими снами. Осінь, як мати, щось щиро порадить, І, щоб не зробив ти - то всьому дасть раду. Осінь, це - вічна вершина думок, Звідки й до Бога не більше, як крок. Осінь приходить, як виклик душі Тій, що кохає, що пише вірші. Осінь приходить - душа тверезіє, Ледве губатий вітрами повіє. Бо зразу за осінню прийде зима З холодом лютим, немов Сінельга, Закидає тут же дороги всі снігом, Причепить вам бороду й зробить вас дідом. 19.9.1968 р. ЧОРНИЙ КІТ Падає на поле вечір помалесеньку Й за собою тягне зіроньки злегесенька. Заховалось Сонце за високі гори Й тут же за собою затягнуло штори. А в цей час, схопивши чорне покривало, Темна ніч все поле в чорний тік сховала. Що як Місяць глянув - то перелякався, Ніби там великий чорний кіт сховався. 31.7.1968 р. ПРИЙШЛА ЗИМА Нарешті і зима прийшла У білому холоднім шпальті, І біля ніг моїх лягла, Як білий пес, що на асфальті. І захотілося мені Погладить те пухнасте диво, А тут зірвався вітерець І диво в небо завихрило. 1.5.1997 р. ЗАМЕТІЛЬ Я люблю безмежну сніжну заметіль, І вітри веселі, що гамують біль, І отой безжалісний в полі сніговій, Що, як погляд милої з-під суворих вій. Він хоч і холодний - та бентежить кров, Бо живе в нім казка про красу дібров. Я б дивився вічно на той дивний шквал, Що горить під сонцем, ніби карнавал. 19.12.1996 р. НЕ ЛЮБЛЮ Я ЗИМУ Не люблю я зиму за короткі дні, За морози люті в сивому вбранні, За її бездушність до отих звірят, Що у лісі синьому цілі дні тремтять. 19.12.1996 р. ПЕРЕВТОМИЛИСЬ І я, і бджоли потомились, Й перевтомилися гаї, Хоч ще то там, то тут літають Понад дорогами джмелі. А бджілки всі залізли в вулик І сумно всі про щось гудуть, Напевно згадують про літо Й про те - як соняхи цвітуть. 27.7.2005 р. ЩОБ НЕ ЛІНИВСЯ -Ти чому, моя кохана, Не приходиш в гості, А біжиш, мов угоріла До рудого Кості? -Ну навіщо нам з тобою