А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

Осінь вже заграла на бандурі На все небо пісеньку'курли'. Вітер десь за труби зачепився І трясе, як сірий вовк зайців... Я ішов й на небо задивився Як летіла зграя журавлів. 16.11.2003 р. ЧИ ТИ ПІДРІС? Присвячую Сосюрі В. М. Коли гуляв над лісом травень І пах із берега полинь, Тоді й сказав мені Сосюра: -Пісні відспівані - відспіваним покинь. І з тих часів води немало Дніпро у море переніс, А я ще й досі чую голос: -Ну, як ти синку, чи підріс? 21.5.2004 р. ТРАВЕНЬ ВИШНЮ ОДЯГАЄ Травень Вишню одягає, Ніби дівку під вінець, А Берізка позіхає: -Слава Богу. Накінець. І до Дуба посміхнулась: -Ну а ти чого розкис? На весілля Вишня просить, То ж піди хоч поголись. 13.12.1982 р. ПРО ВІЧНІСТЬ І так помалу - помаленьку Ми всі підходим до межі, Після якої, хто перейде - Вже не писатиме вірші. Душа пірне у інше царство - У царство вічної весни, Де нас полонить інше братство Таких нещасних як і ми. 1.9.2007 р. ПРО ПОЕТА Я знав відомого поета /Він сам себе так величав/ Писав він оди і сонети І навіть каже: успіх мав. Я знав відомого поета, Який геть все перечитав, Але достойного сонета Він так в житті й не написав. Прожив поет той досить довго, Знав він і Леніна й царя, Писав про Сталіна, Микиту, Кричав і Кучмі він 'Ура'. Сини у нього знатні люди, Що скажеш, - світла голова. Він знав: і Сочі, і Карпати, А от поезії нема. Як критик - був він відчайдушний І тут вже нічого казать! Він міг й професора повчати, А сам поет - не вмів писать. 21.9 2007 р. ПОЕТ І КОХАННЯ Над полем зіронька гуляла. З яких прилинула країв? Ти не мені подарувала Тепло жіночих почуттів. Подарувала ти поету Оте тепло і ту красу, Яку уже ось стільки років Я в світ закоханих несу. Твоє кохання то не просто - Прийшов, схопив і переміг, Твоє кохання - то щедеври, Які для людства приберіг. Бо ту красу і ті щедроти, Які колись від тебе брав, Я всі до крапельки, кохана, В скарбницю неба передав. Ти не мені подарувала Оті всі запахи дібров, Бо ними світ зачарувала, Щоб люди вірили в любов. Даруючи любов поету, Її даруєш ти вікам, І, може буть, колись нащадки Ще і позаздрять трохи нам. За ту натхненну насолоду - Яку в світ ніжності несли, Щоб в мирі всі жили народи І їх всіх радувать могли. То ж не жалій кохання жару, Завжди бодрись, завжди кріпись, І, якщо хочеш вічно жити? - Любить і ніжить не лінись! 25.1.1983 р. ПОЕТ І КОХАННЯ - 2 Поет, якщо він, дійсно, справжній - Він не належить сам собі, Бо пройде час й з його архівів Піднімуть всі його вірші. І все оте його таємне - Піде на осуд всіх людей, І всю поезію поета Будуть сприймати через фей. Кого, скажіть, цікавить спориш, Чи гуркіт трактора в степу? Людям давай як більш видовищ, І 'бабс', як в Пітері Петру. А ми, якщо сказать відверто - Тоді жить будемо в віках, Як нас з тобою сприйме небо І жить залишить у віршах.