А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

МОЛОДИМИ Поки манили нас діброви Й жінки, як дрофи - замашні, Нас не лякали ріки, гори А ні далекі, ні свої. Захочеш - слухаєш зозульку, Зохочеш - соло солов'я, Куди не підеш - скрізь весілля, Яку зустрінеш - та й твоя. 5.5.1962 р. ЗАБРАЛА СПОКІЙ Ти принесла краси повну хату Що вже ніде ні сісти, ні стать, Про таку тільки можна помріять, Якщо вам у житті двадцять п'ять. В мою душу забралась тривога, Й сам не знаю, радіть чи кричать? Хай що буде! Не дрейф, Валентине, Брали й більших і цю будем брать. Ти принесла для щастя кохання Так, як вечір приносить нам ніч, Мою душу шматуєш, кохана, Як цариця - Козацькую Січ. 14.12.1982 р. В ГАЮ Ранком, як стало світати В гай ми пішли погуляти, Ніжні, як шовк груденята Став я в тім сяйві шукати. Пити з них пристрасну силу, Бо дуже хотів буть щасливим! 13.6.1990 р. КОЛИ ЦВІТУТЬ ЯБЛУНІ Скоро вистрілять яблуні Білим цвітом бажань, Прилити, моя ластівко, І на світ наш поглянь. І прислухайсь, як весело Нас стрічають дрозди, Як приносиш ти... радощі, Ніби куфоль води. Ти прийди щоб поглянути, Як гарцює лоша, І чому так... бубнявіє Як приходиш, душа? 10.4.2003 р. ОДИНОКЕ ЩАСТЯ О, красуне - жінко, Чудо ти планети! О, не даром пишуть Про твій стан поети. Ти моє натхнення, І моє нещастя, Бо чого те варте Одиноке щастя? 25.6.1990 р. ПАРНАС Поезія! Тебе я не лишив як ти кульгала, Коли ти вчилась, як дитя ходить, Коли ще тільки ледве шкандибала Й себе не вміла захистить. Тебе не кинув як за тебе били Оті, які вчепились за Парнас, І як вовки хапали нас за крила Всіх, хто підходив до Парнаса з нас. І хоч тебе не випускав у люди На сторінки журналів і газет, Але з тобою був завжди і всюди, Щоб кожний з вас став сильним, як атлет. Щоб ти була для злих - боліголовом, А для шляхетних ніжна, як любов, Щоб ти окріпла і змужніла духом, І ніжності набралася з дібров. Тепер усе це є: і ненависть, й зневага, І образів, як в небесах зірок, І думаю, не лишить вас відвага, Серед вовків зробить свій перший крок... 27.6.1990 р. ВІДОМОМУ ПОЕТУ Івану Драчу Писать потрібно так - як пише Драч,- Сказав великий критик, що ледь дише. Щоб в тій поезії ніхто не розібравсь І,навіть, той, хто сам ті вірші пише. Бо вартих дум в тих віршах не знайшов, Бо в них по - моєму - ні музики, ні змісту. Ну я - віслюк! - та ж люди не сліпі, Але він має пити що і їсти. Бо вся його поезія з води. Мовчить читач, та автор не дрімає. Автор мовчить від геніальної бурди, Ну а читач від того, що читає. 9.3.1988 р. ЗАВІХОЛЕНІ СКРОНІ Завіхолило, захурделило Батогами веселих стріл, З тих часів як тебе біля річеньки Під вербичкою я зустрів. Вже давно з них осипалось листячко, І на скроні подерся туман, А мені ще хотілось так вирватись За село,де пишався каштан. І під музику сивих коників, І дзвінкий соловейковий свист - Цілувати тебе, як русалочку, Як цілує артистку артист. Ой, ви зорі мої! Ой, ви зіроньки!