Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко
«Книга мого діда Коркута» («Кітаб-і дедем Коркут») є видатною пам'яткою середньовічного огузького героїчного епосу.
Із середньовічними огузами в етнічному та мовному відношенні пов'язані три сучасні тюркомовні народи – туркмени, азербайджанці та турки. Для усіх цих народів епічні сказання, укладені в «Книзі Коркута», є художнім відображенням їхнього історичного минулого. Книга ця є записом і літературною обробкою епічних переказів, які складалися і передавалися у цих народів у творчій уснопоетичній традиції протягом багатьох віків, з IX по XV століття.
«Книга Коркута» представляє виключний інтерес для історика і етнографа як правдиве, хоч і епічно героїзоване, зображення воєнного та мирного життя тюркських кочових племен, їхнього побуту і суспільних відносин, народних звичаїв і вірувань, що збереглися в епоху феодалізму, за умов панування мусульманської ідеології, багатьох рис давнього, патріархально-родового укладу і доісламської ідеології. Та ще більше значення має ця книга як чудова художня пам'ятка, що втілила у своїх героїчних сюжетах та монументальних образах високу майстерність народних оповідачів, творців і зберігачів цієї давньої епічної традиції.
«Якщо культ Коркута успадкований від огузів, то цей культ має на Сирдар'ї вже тисячолітню давність; єдиним, наскільки відомо, періодом, коли місцевість по нижній течії Сирдар'ї мала центральне значення в житті огузів, було Хет.; у той час мусульманська колонія, під назвою «нове поселення» («ал-Карне ал-Хадіса» по-арабськи, «Діх-і Hay» по-перськи, «Яникент» по-турецьки), нині руїни Джанкента, були зимовим перебуванням царя огузів».
В. В. Бартольд«В блискучій плеяді легендарних та історичних персон туркменського народу особливе місце належить Горкуту Ата Туркмену, який став духовним наставником нації, зіграв неоціниму роль в її історії. Ціла епоха духовного розвитку туркменів названа іменем Горкут Ата.
Епос «Горкут Ата» є величною літературною пам'яткою туркменського народу. Мудрий співець і виразник народних сподівань Горкут Ата складав і сам же виконував чудові пісні на честь туркменських богатирів. Пісні ці перебирали інші бахші, передаючи їх із уст в уста протягом багатьох сторіч. З часом ці перекази були зафіксовані на папері й у пізніші часи опубліковані. Його життя було описане середньовічними істориками Рашід-ад-Діном, Абу-л-Газі та ін.
Перший список туркменського епосу (Горкут Ата) відшукав на початку XIX ст. у рукописному фонді Національної бібліотеки міста Дрездена і опублікував німецький сходознавець Діц. А через сто років шість оповідок так званого другого рукопису були виявлені в бібліотеці Ватикану італійським дослідником Е. Россі. У середині XX cm. туркменський учений Ата Рахманов зі слів бахші записує 16 розділів так званого «човдурського варіанту» епосу.
Усть-Урт. Давні могили знатних ногайців
Місто Ашгабад. Текінський базар
У 1922 р. відомий російський учений академік В. В. Бартольд перекладає «Книгу мого діда Горкута» російською мовою з дрезденського рукопису.
В епосі «Горкут Ата» детально і реалістично відображені звичаї і вірування туркменів, назви племен, структура туркменського суспільства, людські стосунки.
У багатому спадку туркменів цей безсмертний епічний твір посідає особливе місце.
Алішер Навої сказав, що писати про Горкута не варто, тому що «…серед тюркського народу він настільки відомий, що не потребує ще більшої популярності».
Сказання про Горкута можна зустріти і у казахів, і у турків, і у азербайджанців, і у ногайців та інших народів. Та у всіх варіантах епосу можна знайти вказівки на те, что Горкут Ата був родом з огузів-туркменів, які передавали свої сказання іншим народам».
