Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

Юнак не звернув уваги на сорок джигітів свого батька; ті сорок джигітів позаздрили йому, сказали один одному: «Ходімо, обмовимо юнака перед його батьком; може, він уб'є його, і знову наша слава, наша честь у його батька буде доброю, навіть кращою». Вони вирушили; із тих сорока джигітів двадцять пішли в один бік, двадцять – в інший бік. Ті (перші) двадцять пішли, принесли Дерсе-ханові таку звістку: «Чи знаєш ти, Дерсе-хане, що трапилось? Твій негідний, безпутний син вийшов невдахою; він приєднав до себе своїх сорок джигітів, пішов у похід на інших огузів; де були красуні, він викрадав їх; він бив по обличчю білобородих старців, розливав молоко сивоголових бабусь. Через швидкі води перейде поголос, підніметься на сусідню барвисту гору, дійде поголос до хана ханів Баюндура; скажуть: он який розбрат чинить син Дерсе-хана. Аніж бачити це, тобі краще б померти. Баюндур-хан покличе тебе, жорстоко тебе покарає. Навіщо тобі такий син? Такому синові краще б зовсім не народжуватися; убий його заради себе». Так вони сказали. «Підіть, приведіть (його), я (його) уб'ю», – сказав Дерсе-хан. Як тільки він це сказав, хане мій, з тих лиходіїв з'явилося двадцять інших і також почали брехати; вони говорять: «Син твій, Дерсе-хане, підвівся і встав зі свого місця, вийшов пополювати на круту гору з прекрасними схилами, гнав твою дичину, ловив твою птицю, прийшов до своєї матері, взяв міцного вина, випив, бесідував з матір'ю, умишляв лихе проти батька. Невдалим вийшов твій син. Через сусідню різнобарвну гору перейде поголос, дійде поголос до хана ханів Баюндура; тебе велять покликати, і Баюндур-хан тебе жорстоко покарає. Навіщо такий син? убий його заради себе». Дерсе-хан говорить: «Підіть, приведіть (його), я (його) уб'ю; такого сина мені не треба». Нукери Дерсе-хана говорять: «Як нам привести твого сина? Твій син нашого слова не послухається, по нашому слову не прийде. Підведись, встань зі свого місця, поклич своїх джигітів, приєднай їх до себе, зустрінь свого сина, вийди з ним на полювання, підніми птицю, жени дичину, уразь стрілою свого сина і убий його. Якщо не уб'єш (його) так, по-іншому тобі (його) не убити, так і знай».

У той час, коли холодні, холодні вранішні вітри повіяли, коли бородатий, сірий, голодний жайвір заспівав, коли бедуїнські коні, побачивши господаря, заіржали, коли довгоборода, метка бджола задзижчала, коли почали розрізняти біле від чорного; у той час, коли дочки-наречені огузів наряджалися; у той час, коли на крутих горах з прекрасними схилами зійшло сонце, коли молодці-беки і джигіти боролися один з одним, – рано-вранці Дерсе-хан підвівся зі свого місця, взяв із собою свого сина, приєднав до себе своїх сорок джигітів і виїхав на полювання. Вони наздоганяли дичину, піднімали птицю; із тих сорока лиходіїв декілька чоловік прийшли до юнака і говорять: «Твій батько сказав: нехай він переслідує, приганяє до мене дичину, нехай уб'є (її) перед моїми очима, щоб я бачив, як мій син уміє скакати на коні, як ударяє мечем, як пускає стріли; щоб я, (бачачи це), радів, веселився і пишався»; так вони сказали. Він був юнаком, де було йому знати підступ? Він переслідував і приганяв дичину, гарцював перед своїм батьком: «Нехай мій батько дивиться, як я правлю конем, нехай веселиться! нехай дивиться, як я пускаю стріли, нехай пишається! нехай дивиться, як я ударяю мечем, нехай радіє!» Ті сорок лиходіїв говорять: «Дерсе-хане, чи бачиш ти, як юнак у рівнинному степу переслідує дичину, приганяє її до тебе? Стріляючи в дичину, він уразить стрілою тебе і уб'є; поки твій син не убив тебе, убий ти свого сина». Так вони сказали. Юнак, переслідуючи дичину, проскакав повз свого батька; Дерсе-хан взяв до рук свого міцного лука із страшною тятивою, підвівшись на стременах, сильно напнув (тятиву); (стріла), влучивши юнакові поміж лопаток, пройшла наскрізь і упала на землю; яскраво-червона кров його задзюркотіла, його груди наповнилися кров'ю. Він, обхопивши шию свого бедуїнського коня, упав на землю. Дерсе-хан хотів сліпо кинутися до свого сина; ті сорок лиходіїв не пустили його, повернули повід його коня, поскакали в його орду.

Дружина Дерсе-хана, думаючи, що йде її синок зі своєю першою здобиччю, звеліла зарізати кращих коней-жеребців, верблюдів і баранів; вона хотіла нагодувати беків хоробрих огузів. Підвівшись, вона встала зі свого місця, взяла із собою сорок дів, пішла назустріч Дерсе-ханові. Вона підняла вії, подивилася Дерсе-ханові в обличчя, поглянула праворуч і ліворуч, та не побачила свого синка; її чорні груди захвилювалися, її бідне серце забилося, її очі, обведені чорною каймою, наповнилися кривавими сльозами. Гучним голосом звернулася вона до Дерсе-хана – подивимось, хане мій, що вона говорить: «Прийди сюди, щастя моєї голови, опора мого намету, зять мого хана-батька, улюбленець моєї государині-матінки, даний мені батьком і матір'ю, ти, кого я, відкривши очі, побачила, кого я, віддавши серце, полюбила! О Дерсе-хане! ти підвівся і встав зі свого місця, сів на свого чорногривого кавказького коня, вийшов пополювати на круту гору з прекрасними схилами; удвох ви поїхали, один ти повертаєшся; де моє дитя? де син, даний мені у похмурому світі? нехай він вийде! О Дерсе-хане! мої світлі очі розбігаються, нехай вони будуть вирізані; мої груди, хоч їх не смоктала дитина, пробиває злий біль; моє біле тіло, хоч його не укусила жовта гадина, здіймається і пухне; не видно мого єдиного сина; у моїх грудях горить вогонь! Сухі, сухі струмки я наповнила водою, дервішам у чорному одязі дала обітницю; коли бачила голодного, я годувала його; коли бачила голого, одягала його; я наклала гору м'яса, звеліла надоїти озеро кумису; по молитві я з великими труднощами отримала сина; звістку про єдиного сина, о Дерсе-хане, дай мені! Якщо ти змусив єдиного сина злетіти з лежачої напроти (нас) барвистої гори, скажи мені; якщо ти змусив єдиного сина попливти водами вічної, бистрої ріки, скажи мені; якщо ти дав зжерти єдиного сина левові і тигрові, скажи мені; якщо ти дав схопити єдиного сина ґяурам нечистої віри у чорних строях, скажи мені. Я піду до мого хана-батька, візьму багату скарбницю і військо, піду на ґяура нечистої віри; поки я не упаду від ран з мого кавказького коня, поки не витру рукавом своєї яскраво-червоної крові, поки не упаду на землю, без ніг і рук, я не перестану шукати єдиного сина. Звістку про єдиного сина, о Дерсе-хане, дай мені; нехай моя чорна голова