Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

Ще говорив дід Коркут – погляньмо, хане мій, що він говорив: якщо, розкривши вуста, славитиму, богу над нами слава! Другові бога, главі віри, Мухаммедові слава! Абу-Бек-ру правдивому, що творить молитву праворуч від Мухаммеда, слава! Починаючому останню частину Корану слову «амма» слава! Якщо, по складах розбираючи, правильно прочитати її, сурі «ясін» слава! Царю мужів Алію, що ударами меча проклав (шлях) вірі, слава! Синам Алія, внукам пророка, в степу Карбеля загиблим від руки прибічників Єзіда, Хасанові і Хусейнові, обом братам разом слава! Написаному, розташованому у порядку, спущеному з неба пізнанню божому – Коранові слава! Османові, синові Аффана, тому, хто Коран написав та уклав у порядку, щоб повчилися вчені, тому, хто горів у вогні, тому, хто (усе) розподілив, слава! У низькому місці збудованому домові божому – Меккі слава! Здоровому, що вирушив у дорогу, що благополучно повернувся, сповненому правдивості паломникові, слава! У переліку днів п'ятниці слава! Хутбі, що читається в п'ятницю, слава! Общині, яка приклавши вухо, прислухається (до хутби), слава! Співаючому на мінареті муедзинові слава! Із зігнутими колінами сидячому законному подружжю слава! Посивілому від кругообігу (часу) батькові слава! Матері, яка досита дає смоктати (дитині) своє біле молоко, слава! Нареченій, яка наблизилася, щоб ступити на шлях (до нареченого) слава! Принесеному улюбленим братом, поставленому… шлюбному наметові, слава! Свідкові (укладання шлюбу) слава! Синові слава! Ні з чим не зрівняному, творцеві усіх світів – богові слава! Той бог у вишині, кого ми славимо, нехай буде милостивим, нехай буде в поміч, хане мій!

Говорить співець: жінки бувають чотирьох родів: одні – та порода, що марнує життя, другі – бенкет, що викликає пересичення, треті – опора дому, четверті – гірші від усього, що би ти не сказав. Опора свого дому, це та, яка, коли із степу в дім приходить гість, коли чоловік її на полюванні, вона того гостя нагодує, напоїть, уважить і відпустить. Це порода Айші і Фатіми. Хане мій! таких нехай тисячі виросте, така жінка нехай прийде до твого домашнього вогнища.

Наступна – та порода, що марнує життя. До зорі вона встає зі свого місця, миє руки і лице, видивляється дев'ять тістечок з хліба, одне відро з кисляком, набиваючи рота, їсть досита, вдаряючи себе рукою під ребра, говорить: «Хай обвалиться цей дім! З того часу як я вийшла заміж, мій шлунок не знав ситості, на моєму обличчі не було усмішки, моя нога не бачила черевика, моє обличчя – чадри. На жаль, що було, то було; може бути, вдасться ще вийти заміж, станеться краще, ніж я надіюся». Таких, хане мій, нехай тисячі не виростуть, така жінка до твого вогнища нехай не приходить.

Наступна, це – бенкет, що викликає пересичення… Вона піднімається зі свого місця, миє руки і лице, з одного кінця намету до другого на все наштовхується, хапається за масничку, зв'язує тюки, до полудня іде гуляти, після полудня приходить додому – бачить: злодій, собака, кобила, теля перевернули дім догори дном; кури повернулися в курник, корова – у хлів. Вона кричить до своїх сусідів: «Дівчата, Зулейка, Зубейда, Рувейда душа-дівиця, душа-молодець, Айна-Мелік, Кутлу-Мелік! Мені конче треба було піти; як же місця, де мені лежати, зруйновані? Що ж ви не могли хоч трохи доглянути за моїм домом? право сусіда – право бога». Так вона говорить. Таких, хане мій, нехай тисячі не виростуть, така жінка до твого вогнища нехай не приходить.

Наступна, це та, що гірша від усього, що б ти не сказав. Коли до неї в дім із степу прийде сором'язливий гість, чоловік її вдома скаже їй: «Встань, принеси хліба, поїмо, нехай і цей поїсть»; вона скаже: «У тебе спеченого хліба не залишилось». Треба їсти; жінка говорить: «Що мені робити? У цьому домі, щоб йому обвалитися, немає муки, немає решета, верблюд з млина не прийшов; що він принесе, нехай піде на мою скатертину». Так говорячи, вона вдаряє себе рукою по задній частині, повертається до чоловіка боком, потім перевертає перед ним скатертину; хоч би ти сказав тисячу (слів), вона жодного без відповіді не залишить, на слова чоловіка уваги не зверне. Це – основа сліз пророка Ноя; від такої також хай вбереже вас бог, хане мій, така жінка до вашого вогнища нехай не приходить.

Хане мій! Якось син Кам-Гана хан Байундур (Баюндур) підвівся зі свого місця, звелів поставити свою сирійську парасолю, звелів звести до небес барвистий намет, звелів розкласти у тисячі місць шовкові килими. Хан ханів, хан Баюндур, один раз на рік влаштовував бенкет і пригощав беків огузів. Ось він знову влаштував бенкет, звелів зарізати кращих коней-жереб-ців, верблюдів і баранів; у одному місці звелів встановити білий прапор, в іншому – чорний, ще в іншому – червоний. Він говорив: «У кого немає ні сина, ні дочки, того розмістіть біля чорного прапора, розкладіть під ними чорну повстину, поставте перед ними м'ясо чорного барана, буде їсти – нехай їсть, не буде – нехай встає і йде. У кого є син, того розмістіть біля білого прапора, у кого є дочка – біля червоного прапора; у кого немає ні сина, ні дочки, того прокляв всевишній бог, ми теж проклинаємо його, нехай так і знають». Беки огузів зійшлися, почали збиратися.

Був один бек, на ймення Дерсе-хан, у якого не було ні сина, ні дочки. У той час, коли холодні, холодні вранішні вітри повіяли, коли бородатий, сірий, голодний жайвір заспівав, коли довгоборода, метка бджола задзижчала, коли бедуїнські коні, побачивши господаря, заіржали, коли почали розрізняти біле від чорного; у той час, коли на крутих горах з прекрасними схилами зійшло сонце, коли молодці-беки і джигіти боролися один з одним, – рано-вранці Дерсе-хан піднявся і встав зі свого місця, і у супроводі своїх сорока джигітів прийшов на бенкет до Баюндур-хана. Джигіти Баюндур-хана зустріли Дерсе-хана, розмістили його біля чорного прапора, розклали під ним чорну повстину, поставили перед ним м'ясо чорного барана: «Таке повеління Баюндур-хана, хане мій», – сказали вони. Дерсе-хан сказав: «У чому угледів мою вину Баюндур-хан? чи меч мій слабий, чи бенкет мій убогий?