Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

зійшлися один з одним, схопилися; у ґяура сили було більше; юнак ослаб, він почав молитися богові Всевишньому і говорить – подивимось, як він говорив: «Ти вищий від усього високого, високий боже; ніхто не знає, який ти, світлий боже! Ти поклав вінець на Адама, ти прокляв сатану, за одну вину прогнав його з чертогу. Ти дав схопити Авраама, загорнув його у хутро горностая, дав понести і кинути його у вогонь, зробив вогонь садом. Я покладаюся на тебе, єдиного бога, славний боже, господе мій, допоможи мені!» Ґяур говорить: «Юначе, коли тебе перемагають, чи молишся ти своєму богові? Якщо у тебе – один бог, то у мене сімдесят два капища ідолів». Юнак говорить: «Проклятий неслух (бога), якщо ти молишся своїм ідолам, я покладаюся на бога, який відроджував світи із убогості до життя». Всевишній бог дав повеління Гавриїлу: «Піди, Гавриїле, тому рабу своєму я дав сили, як у сорока мужів». Юнак підняв ґяура, ударив його об землю; з його носа задзюрчала кров, як дудка; (юнак) скочив, як сокіл, схопив ґяура руками за горлянку; ґяур говорить: «Пощади, юначе, що говорять, коли приймають твою віру? Я прийняв твою віру». Він підняв палець, проказав символ віри, став мусульманином; решта ґяурів дізналися (про це), покинули арену, утекли; учасники нападу розгромили плем'я і народ ґяурів, забрали у полон їхніх дівчат-наречених. Юнак послав вісника радості до свого батька: «Я переміг у січі», – сказав він. Його білобородий батько вийшов назустріч, обняв шию сина; вони повернулися додому. (Бекіль) дав юнакові літні пасовиська на чорній горі, що лежала навпроти (них), дав табуни швидких коней, дав своєму білолицьому синові в їжу білих баранів, взяв для свого світлоокого сина наречену з яскраво-червоними губами. Він виділив п'яту частину (здобичі) для Баюндур-хана з білим чолом, пішов зі своїм сином у диван Баюндур-хана, поцілував його руку; цар указав йому місце праворуч від Уруза, сина Казана, надів на нього хутро, сукно, золоте шитво.

Прийшов мій дід Коркут, заграв радісну пісню, придумав, склав, цю билину; хай буде вона присвячена Амрану, сину Бекіля, сказав він, розповів, що сталося з борцями за віру. Я дам віщування, хане мій! Твої рідні чорні гори хай не будуть скрушені; твоє тінисте міцне дерево хай не буде зрубане; твоя дана богом надія хай не буде обманута; хай простить (бог) твої гріхи заради Мухаммеда, чиє ім'я славне!

X. ПІСНЯ ПРО СЕКРЕКА, СИНА УШУН-КОДЖІ

У вік огузів був один чоловік на ймення Ушун-Коджа; у нього за (все) життя було два сини. Ім'я його старшого сина було Екрек; він був богатирем, удатним, добрим джигітом; у диван Баюндур-хана він ходив коли хотів; ходити в диван Казана, бека беків, йому ніякої заборони не було; наступаючи на беків, він сідав попереду Казана, ні на кого уваги не звертав. Ось, хане мій, якось він знову, наступаючи на беків; сів; був серед огузів джигіт на ймення Терс-Узамиш; він говорить: «Слухай, сину Ушун-Коджі! з сидячих тут беків кожен добув те місце, де сидить, ударами меча, роздачею хліба; а чи ти рубав голови, проливав кров, годував голодного, одягав голого?» Екрек говорить: «Скажи, Терс-Узамиш, хіба рубати голови, проливати кров – звитяга?» Той говорить: «Так, звитяга». Мова Терс-Узамиша подіяла на Екрека; він встав, просив Казан-бека дати йому воїнів для набігу. Казан дав воїнів для набігу, велів їм виїхати; учасники набігу зібралися навколо Екрека, зібралися джигіти в числі трьохсот, озброєні списами. П'ять днів вони їли, пили в питному домі, потім ударили на народ від Шерюгюза до Гекче-деніза, зібрали багато здобичі. По дорозі їм зустрілася фортеця Алинджа; там чорний тагавор влаштував загороду, наповнив її птицею: гусями, курми; із звірів козами, зайцями, зробив її пасткою для джигітів-огузів. Воїни сина Ушун-Коджі наткнулися на ту загороду, розбили ворота, перебили козлів, гусей, курей, їли, пили, зняли сідла зі своїх коней, зняли з себе броню. Між тим (туди) пішов вивідувач чорного тагавора, побачив їх, прийшов і говорить: «Слухайте, від огузів прийшов загін вершників; вони розбили ворота загороди, зняли сідла зі своїх коней, зняли з себя броню; чого ви чекаєте?» Були відправлені на огузів шістсот ґяурів у чорному одязі; вони перебили джигітів, захопили у полон Екрека, кинули його у в'язницю фортеці Алинджа. На чорні, чорні гори піднялася звістка, через закривавлені ріки перейшла звістка; до племен решти огузів пішла звістка; біля житла Ушун-Коджі з білим верхом піднявся плач; його дочка-наречена, подібна гусці, зняла білий (одяг), одягла чорний; Ушун-Коджа з білолицею матір'ю (Екрека) разом плакали, разом стогнали, примовляючи: «сину, сину!».

У кого є ребра, той піднімається, у кого є хрящі, той виростає; так, хане мій, молодший син Ушун-Коджі, Секрек, виріс добрим богатирем, хоробрим, удатним джигітом. Якось йому по дорозі зустрілося зібрання; вони (там) розташувалися, їли, пили; Секрек сп'янів, вийшов на пішохідну доріжку, побачив, що хлопчики-сироти разом тягнуть казан. «Що сталося з вами», – сказав він, дав ляпаса одному з них, ляпаса другому. Воші старого одягу [злі], язик хлопчика-сироти гіркий; один з них говорить: «Хіба ще не досить нашого сирітства, що ти б'єш нас? Якщо у тебе є звитяга, іди, виручи свого брата, що в полоні у фортеці Алинджа». Секрек сказав: «Скажіть, як ім'я мого брата?» Вони сказали: «Екрек». Він сказав: «Тепер Екреку годиться (в товариші) Секрек; а я і не турбуюся, чи здоровий мій брат. Не залишуся серед огузів без брата; брате, світло моїх темних очей!» Так говорячи, він заплакав, увійшов до зібрання всередині (дому), попрощався, сказав бекам: «Зоставайтеся здорові». Привели його коня, він сів на нього, прискакав до дому своєї матері, зійшов з коня, почав випробовувати свою матір; Секрек тут заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «Я піднявся, матінко, і встав зі свого місця, сів на свого чорногривого кавказького коня, послав до підніжжя барвистої гори, що лежить з (нашого) боку; серед племен хоробрих огузів було зібрання, туди я пішов; серед їжі і пиття прискакав вершник на світло-сивому коні, (сказав): багато часу пройшло, як був у полоні один джигіт, на ймення Екрек; всемогутній бог відкрив перед ним шлях; він вийшов, прийшов. Не залишилося ні старого, ні малого – (усі) пішли назустріч тому джигітові. Мамо, піти мені чи ні? що ти скажеш?» Тут мати його заговорила