Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

Для хоробрих мужів приховувати від мужа своє ім'я соромно; як твоє ім'я, джигіте, скажи мені!» Бісат почав говорити Депе-Гезові – подивимось, хане мій, що він говорив: «Місце, де я залишаюся, звідки піднімаюся, – Гюн-Ортач [там, де сонце в зеніті; ймовірно, назва місця, приблизно, Gu-nortac – місцевість у Карабасі]; коли я заблукаю темної ночі, моя надія – Аллах; той, хто піднімає міцне знамено наш хан – Баюндур-хан; у день битви попереду інших наносить удар витязь наш – син Салора Казан [Салур-Казан, син Улаша]. Запитаєш ім'я моєї матері – міцне дерево; запитаєш ім'я мого батька – лютий лев [ім'я батька – Qaba Agac, ім'я матері – Qagan Asian; ім'я матері – цар (звірів) – лев; ймовірно, ці слова відносяться до розповіді про падіння Бісата в лісі і виховання його левом]; запитаєш моє ім'я – син Аруза Бісат». Депе-Гез говорить: «Тоді (ми) брати, не губи мене». Бісат говорить: «Негіднику, ти змусив плакати мого білобородого батька; ти змусив стогнати мою сивоголову матір; ти убив мого брата Кияна; ти зробив вдовою мою білолицю невістку; ти зробив сиротами її світлооких немовлят; чи пощадити мені тебе? Доки я не дістану свого чорного булатного меча, не відрубаю твоєї голови в шапці з Кафи [відоме генуезьке місто в Криму, де нині Феодосія; «kinaliborklu» – «в папасі, крашеній хною»], не проллю на землю твоєї червоної крові, не помщуся за кров мого брата Кияна, я тебе не залишу». Тут Депе-Гез знову заговорив: «Я говорив, що піднімуся і встану зі свого місця; я говорив, що порушу угоду з іншими беками огузів; я говорив, що знищу тих із них, хто з'явився на світ; я говорив, що (хоч) раз наїмся досита людського м'яса; я говорив, що інші беки огузів, зібравшись, підуть на мене; я говорив, що утечу, увійду в печеру [(яку називають) Салахана (Бойня)], де готують мені смаженину; я говорив, що буду кидати камені важкою машиною; я говорив, що камінь опуститься, попаде мені в голову і я помру. Зі світлим оком, джигіте, ти розлучив мене, із солодкою душею хай розлучить всемогутній тебе!». Депе-Гез знову заговорив: «Білобородих дідів я багато примушував плакати; мабуть, їхні білі бороди, їхні прокльони накликали біду на тебе, моє око! Сивоголових бабусь я багато примушував плакати; мабуть, сльози з їхніх очей накликали біду на тебе, моє око! Я зжер багато джигітів, вуса яких вже почорніли; мабуть, їхнє джигіт – ство накликало біду на тебе, моє око! Я зжер багато дівчат з руками, фарбованими хною; мабуть, ті, хто обіймав їх [і їхні прокляття] накликали біду на тебе, моє око! Як я терплю біль в оці сьогодні, так всемогутній бог нехай не дасть жодному джигітові очі сьогодні! Око моє, око моє єдине, око!» Бісат розгнівався, підвівся зі свого місця, примусив Депе-Геза стати на коліна, як верблюда, відрубав йому голову його власним мечем, зробив отвір, вставив тятиву лука, поволі потягнув її до виходу з печери, послав Юклю-Коджу і Янаглу-Коджу з радісною звісткою до огузів; вони сіли на світло-сивих коней і відбули. До племен решти огузів дійшла звістка; вони прискакали до оселі Аруз-Коджі, (широкими) вустами подібно коневі, принесли радісну звістку батькові Бісата: «Радісна звістка, твій син відрубав голову Депе-Гезові», – сказали вони. Зібралася решта беків огузів, прийшли до печери, де готували смаженину, поклали на середину голову Депе-Геза.

Прийшов мій дід Коркут, заграв радісну пісню, розказав, що сталося з мужами-борцями, дав благословення Бісатові: коли ти будеш підніматися на чорну гору, хай (бог) дасть тобі піднятися, нехай дасть переправитися через закривавлені ріки, сказав він. Мужньо ти помстився за кров свого брата, врятував від ярма решту огузів, хай зробить всемогутній бог білим твій лик, сказав він.

Коли прийде час смерті, хай не розлучить тебе (бог) з чистою вірою, хай простить твої гріхи заради Мухаммеда обраного, чиє ім'я славне, хане мій!

IX. ПІСНЯ ПРО АМРАНА, СИНА БЕКІЛЯ

Син Кам-Гана хан Баюндур встав зі свого місця, велів поставити на чорну землю своє шатро з білим верхом, підняв до небес барвистий намет, велів розкласти у тисячі місць шовкові килими. Зібралися беки внутрішніх огузів, зовнішніх огузів; прийшла данина від дев'яти туменів Грузії: доставили одного коня, один меч, одну палицю. Баюндур-хан сильно засмутився. Прийшов мій дід Коркут, заграв радісну пісню: «Хане мій, чому ти засмутився?» – запитав він. (Хан) говорить: «Як мені не засмучуватися? Кожного року привозили золото й срібло; я роздавав (його) бекам і джигітам, їхні серця були задоволені; тепер кому мені віддати це, щоб його серце задовольнилося?» Дід Коркут говорить: «Хане мій, віддамо усі три речі одному джигітові, щоб він відправляв вартову службу для народу огузів». – «Кому ж віддамо?» – запитав його Баюндур, подивився направо, наліво – ніхто бажання не виявив. Був джигіт на ймення Бекіль; (хан) подивився на нього і говорить: «Що ти скажеш?» Бекіль виявив бажання, піднявся, поцілував землю, прив'язав до пояса меч, благословенний моїм дідом Коркутом, перекинув через плече палицю, надів на лікоть лук, велів привести свого швидкого жеребця, сів на нього, зробив вибір серед своїх близьких, свого народу, розібрав свою юрту, відкочував із (землі) огузів, вирушив у Барду і Гянджу, там поселився, відбув до проходу у дев'ять туменів Грузії, там розташувався, відправляв вартову службу. Коли приходив чужинець-ґяур, він посилав його голову в подарунок огузам; один раз на рік він ішов у диван Баюндур-хана.

Знову від Баюндур-хана прийшов посильний сказати (Бекілю): «Швидше приходь». Бекіль тоді прийшов, підніс подарунки, поцілував руку Баюндур-ханові; хан теж пригостив Бекіля, дав (йому) доброго коня, добрий каптан, багато грошей на витрати. Повних три дні він пригощав його. «Ще три дні, беки, будемо пригощати Бекіля з його конем полюванням», – сказав він; вони веліли приготувати полювання. Коли почали споряджатися на полювання, хто славив свого коня, хто – свій меч, хто славив своє мистецтво у напинанні лука і метанні стріл. Салор-Казан ні свого коня не славив, ні самого себе не славив, говорив (тільки) про звитягу беків. Коли триста шістдесят шість витязів виїхали на полювання, коли йшли шукати закривавлену дичину, Бекіль ні лук не напинав, ні стріли не пускав; він тільки знімав лук зі свого пояса, накидав його на шию козла-самця,