Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

скинув мене на землю, моє праве стегно зламалося; що спіткало мою чорну голову! На чорні, чорні гори піднялася звістка; через закривавлені ріки перейшла звістка; через Залізні ворота, через Дербент пройшла звістка; вершник червоного коня, цар Шюклі, дуже розгнівався; від його гніву упав туман на чорні гори. Він сказав: «схопіть бека Бекіля там, де він лежить»; він сказав: «зв'яжіть йому білі руки від (самих) ліктів»; він сказав: «пролийте кров, розбийте його барвисту орду»; він сказав: «заберіть у полон його білолицю дочку-наречену». Піднімись, сину, встань зі свого місця, сядь на свого чорногривого кавказького коня; озираючись назад, піднімись на барвисту гору, що лежить з (нашого) боку, озираючись назад, піди в диван Баюндур-хана з білим чолом; вустами, язиком вимов привітання Баюндуру, поцілуй руку Казана, бека беків; скажи: «мій білобородий батько уражений бідою»; скажи: «він сказав, нехай неодмінно, неодмінно прийде до мене Казан-бек; якщо ти (Казане), не прийдеш, пропаде царство, буде спустошене, моя дочка-наречена буде забрана в полон, так і знай». Тут юнак почав говорити своєму батькові – подивимось, хане мій, що він говорив: «Батьку, що ти говориш, що вимовляєш, що ти спалюєш мою печінку і моє серце? Я піднімався і вставав зі свого місця часто; на свого чорногривого коня я сідав часто; на барвисту гору з крутими схилами я для полювання не піднімався, у диван Баюндура з білим чолом не ходив. Що за чоловік Казан? я його руки не цілував. Дай мені червоного жеребця, що під тобою; до кривавого поту я змушу його скакати заради тебе! Дай мені свою залізну броню з міцними наплечниками; вели зшити новий комір заради тебе! Дай мені свій чорний булатний меч; не даючи (людям) спам'ятатися, я буду рубати голови заради тебе. Дай мені свого списа з тростинової шелюги; я буду уражати воїнів у груди заради тебе. Дай мені свою гостру стрілу з білими перами; я пущу її крізь одного воїна в другого заради тебе. Дай мені своїх триста світлооких джигітів у товариші; я буду подвизатися на шляху віри Мухаммеда заради тебе». Бекіль говорить: «Померти мені заради твоїх вуст, сину! може, ти не змусиш згадувати мені дні минулі. Принесіть мій одяг; нехай (його) одягне мій син; приведіть мого червоного жеребця; нехай (на нього) сяде мій син; поки не сполошився народ, нехай мій син піде на арену, увійде туди». Юнака одягли, він прийшов, зі своїм батьком і матінкою попрощався, поцілував їм руки, приєднав до себе триста джигітів, вирушив на арену. Червоний жеребець, коли почув запах ворога, ударив ногами об землю, підняв пилюку до небес. Ґяури говорять: «Це – кінь Бекіля; ми будемо втікати». Тагавор говорить: «Гарненько подивіться; якщо той, що приходить, – Бекіль, я раніше від вас утечу». Вивідувач видивився, побачив, що кінь Бекіля, але на ньому не Бекіль, а юнак, ростом як птиця; він прийшов, приніс звістку тагавору, говорить: «Кінь, спорядження і шолом Бекіля, але в них не Бекіль». Тагавор говорить: «Зберіть загін у сто чоловік, учиніть шум, налякайте юнака; у юнака серце стане як у птиці, він покине арену, почне утікати». Сто ґяурів виокремились, під'їхали до юнака, почали говорити юнакові – подивимось, хане мій, що вони говорили: «Юначе, юначе, проклятого поріддя юначе! Червоний жеребець під тобою схуд, юначе; твій чорний булатний меч затупився, юначе; спис, що у твоїй руці, зламався, юначе; твій осиковий лук тонкий, юначе; дев'яносто стріл за твоїм поясом рідкі, юначе; супутники у тебе голі, юначе; твої темні очі засмучені, юначе! Цар Шюклі на тебе дуже розгнівався; він сказав: схопіть того юнака, що на арені, зв'яжіть йому білі руки від (самих) ліктів; не давши йому спам'ятатися, відрубайте його прекрасну голову, пролийте на землю його яскраво-червону кров. Якщо у тебе є білобородий батько, не змушуй його плакати; якщо у тебе є сивоголова мати, не змушуй її стогнати! Один (у полі) джигіт витязем не стане; дно порожньої (посудини) міцним не стане; твоя смертна година прийшла, негідний, син негідного, повернись назад звідси!» Тут юнак заговорив – подивимось, що він говорив: «Не говори пустих речей, собако-ґяуре! Чому тобі не подобається червоний жеребець піді мною? побачивши тебе, він грає. Залізний одяг стискає плечі мені; мій чорний булатний меч розбиває свої піхви. Чому тобі не подобається мій спис з тростинової шелюги? пробиваючи груди (ворога), він піднімає свій полиск до небес. Мій осиковий міцний лук жалібно, жалібно стогне; мої стріли у футлярі розбивають свій колчан; мої джигіти, що біля мене, рвуться в бій. На хороброго мужа наводити страх соромно; прийди сюди, ґяуре, поборемося». Ґяури говорять: «Він схожий на безсоромного огуза, божевільного туркмена; жаба квакає». Тагавор говорить: «Підіть, запитайте, ким доводиться юнак Бекілю». Ґяури прийшли, почали говорити юнакові – подивимось, як вони говорили: «Червоного жеребця під тобою ми знаємо; він – Бекіля; де Бекіль? Твій чорний булатний меч – Бекіля; де Бекіль? Залізна броня, що на твоїх плечах, – Бекіля; де Бекіль? Джигіти, що навколо тебе, – Бекіля; де Бекіль? Якби Бекіль був тут, ми до ночі билися б, разом напинали б міцні осикові луки, разом випускали б гострі стріли з білими перами; ким доводишся ти Бекілю, юначе, скажи нам». Син Бекіля тут заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «Хіба ти мене не впізнаєш, ґяуре? Прискакав Кара-Гюне, брат Салор-Казана, бека беків Баюндур-хана з білим чолом; відступати неуміючий Дюлек-Уран, син Дурана витязь Рустем, вершник сірого коня Бейрек, пили у домі бека Бекіля; від тебе прийшов вивідувач; Бекіль велів мені сісти на червоного жеребця, що був під ним, дав (мені) у запоруку міці свого чорного булатного меча, дав у запоруку благословіння свого списа з тростинової шелюги, дав мені у товариші триста своїх джигітів; я – син Бекіля; прийди сюди, ґяуре, поборемося!» Ґяур-тагавор говорить: «Почекай, сину негідного, я йду на тебе». Він узяв до рук свою палицю-шестопер, направив на юнака; юнак підставив під палицю свій щит; ґяур зверху вниз наніс теж міцний удар, зламав його щит, розколов його спис, відірвав йому вії, (та) не міг подолати юнака. На палицях вони бились; (тепер) дістали один проти одного чорні булатні мечі, зійшлися на мечах на тяжкій арені; їхні скроні розщепилися, їхні мечі зламалися, не могли вони здолати один одного. Вони почали битися списами з тростинової шелюги, почали бити один одного на арені, як бики; їхні груди були сколоті, їхні списи зламалися, (та) не могли вони здолати один одного. З коней вони