Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

ставив його (перед собою); коли він був худий, він робив отвір у його вусі, кажучи: «Нехай на полюванні його упізнають»; коли він був жирний, він його різав. Якщо беки ловили дичину з отвором у вусі, вони посилали її Бекілю, кажучи: «Це – вісник Бекіля». Казан-бек говорить: «Ця звитяга від коня, чи від воїна?» Відповіли: «Від воїна, хане мій». Хан говорить: «Ні, якби кінь не трудився, воїн би не гордився; звитяга від коня». Бекілю ті розмови не сподобались; Бекіль говорить: «Серед витязів ми одного своїм плювком занурили в багно». Він розсипав добрі (дари) Баюндур-хана, розгнівався на хана, вийшов з дивану. Привели його коня, він взяв із собою своїх світлооких джигітів, прийшов додому; його хлопчики вийшли йому назустріч; він (їх) не приголубив, зі своєю білолицьою дружиною не заговорив. Дружина тут заговорила – подивимось, хане мій, що вона говорила: «Господарю мого золотого престолу, беку мій, джигіте, ти, кого я, відкривши очі, побачила, кого я, віддавши серце, полюбила! Ти піднявся і встав зі свого місця, приєднав до себе своїх світлооких джигітів; озираючись назад, ти зійшов на барвисту гору з крутими схилами; озираючись назад, ти переправився через багатоводну прекрасну річку; озираючись назад, ти пішов у диван Баюндур-хана з білим чолом; ти їв, пив з беками; чи той, у кого був народ, порадився зі своїм народом, а у тебе, чужого, запаморочилася голова від шуму? Де, хане мій, добрий кінь, що був під тобою? немає (його); на твоєму чолі немає покрову золотого шолома; своїх світлооких діточок ти не голубиш; із своєю білолицьою красунею ти не заговорив; що сталося з тобою?» Бекіль заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «Я піднявся і встав зі свого місця; я сів на свого чорногривого кавказького коня; озираючись назад, я зійшов на барвисту гору з крутими схилами; озираючись назад, я розсік багатоводну прекрасну річку, переправився (через неї); я поскакав у диван Баюндура з білим чолом; я їв і пив із світлоокими беками; я побачив, що той, у кого є народ, добрий зі своїм народом; я побачив, що погляд нашого хана від нас відвернувся. Ми відкочуємо зі своїм племенем і народом, підемо у дев'ять туменів Грузії; проти огузів я підняв бунт, так і знайте». Дружина говорить: «Джигіте мій, мій бек-джигіте! царі – тінь бога; хто підніме бунт проти свого царя, тому успіху не буде. Якщо у твоє чисте серце вкралася печаль, її розгонить вино. З того часу як ти пішов, хане мій, на твоїх барвистих горах, що лежать по (наш) бік, полювання не було; поїдь на полювання, твоє серце втішиться».

Бекіль побачив, що розум і поради його дружини вартісні; він звелів привести свого кавказького коня, сів на нього, поїхав на полювання. Коли він полював, перед ним проскочила поранена дичина; Бекіль направив на неї коня, догнав самця, кинув йому на шию тятиву лука; самець скочив, кинувся вниз з узвисся; Бекіль не втримав повід коня, теж полетів, ударився правим стегном об скелю, зламав його. Бекіль відчув біль, заплакав; він говорить: «Немає у мене дорослого сина, немає дорослого брата!» Тієї миті він вийняв з-за пояса стрілу без оперіння, підтягнув ремені коня, міцно сповив свою ногу під каптаном; з нелюдською силою він припав до гриви свого коня, відокремився від мисливців, спустив пов'язку чалми собі на шию, прийшов до краю своєї орди. Його хлопчик Амран-бахадур вийшов назустріч своєму батькові, побачив, що його обличчя пожовкло, пов'язка його чалми опустилася на його шию. Запитуючи про його товаришів, тут юнак заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «Ти піднявся і встав зі свого місця; ти сів на свого чорногривого кавказького коня; ти поїхав полювати до підніжжя барвистих гір, що лежать з (нашого) боку; чи ти зустрів ґяурів у чорному одязі? чи ти дав загинути своїм світлооким джигітам? Вустами, язиком (скажи мені хоч) кілька слів, дай мені вістку; хай буде моя чорна голова жертвою, батьку мій, заради тебе!» Бекіль почав говорити синові – подивимось, хане мій, що він говорить: «Сину (мій), сину! я піднявся і встав зі свого місця; я пішов полювати перед чорними горами; ґяурів у чорному одязі я не зустрів, своїм світлоооким джигітам не дав загинути; мої джигіти здорові, неушкоджені, не турбуйся, сину! Вже три дні, як я не потрапляв у місце полювання за птахами, сину; зніми мене з коня, підніми на мою постіль». Дитя лева – теж лев; він зняв свого батька з коня, схопив (його), підняв на його постіль, загорнув його в його хутро, зачинив ворота. У той самий час джигіти Бекіля побачили, що полювання розладналося; кожен, у кого був дім, повернувся до себе додому.

Минуло п'ять днів; він не входив у диван, нікому не говорив, що його нога зламана. Якось уночі він на своєму ліжкові сильно-сильно застогнав, глибоко зітхнув; його дружина сказала: «Беку мій, джигіте! Коли приходив густий натовп ворогів, ти не відступав; коли твого тіла торкалася цяткована стріла, ти не стогнав; невже чоловікові не сказати своєї таємниці дружині, яка припала до його грудей? Що сталося з тобою?» Бекіль говорить: «Красуне моя, я упав з коня, моя нога зламалася». Жінка сплеснула руками, сказала служниці; служниця вийшла, сказала воротареві; що вийшло з-за тридцяти двох зубів – розійшлося по всей орді; почали говорити: «Бекіль упав з коня, його нога зламалася». Тут же був вивідувач ґяурів, почувши цю звістку, пішов, приніс звістку тагавору; тагавор говорить: «Підніміться, встаньте зі свого місця, схопіть бека Бекіля там, де він лежить, зв'яжіть йому білі руки від (самих) ліктів, не давши йому спам'ятатися, відрубайте його прекрасну голову, пролийте на землю його яскраво-червону кров, розіб'єте його плем'я, його народ, заберіть у полон його дочку-наречену». І у Бекіля там був вивідувач; він послав звістку Бекілю, говорить: «Готуйте зброю на свій захист, на вас іде ворог». Бекіль подивився вгору: «Далекі небеса, тверда земля», – сказав він. Він покликав до себе свого хлопчика і заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «Сину мій, сину! сину, світло моїх темних очей! сину, міць мого могутнього стану! подивись, нарешті, що сталося, що спіткало мою голову! Я піднявся, сину, і встав зі свого місця, сів на червоного жеребця – хай зламається у нього шия! Коли я їхав, гнався за дичиною, піднімав птахів, він зігнувся, послизнувся,