Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

голосно забили в барабани, затрубили в золоті труби; того дня були поставлені барвисті шатра, були убиті кращі ко-ні-жеребці, верблюди і барани. Старий вийшов назустріч своїм бекам-синам, зійшов з коня, кілька разів обнявся, побачився (з ними): «Чи здорові ви, неушкоджені, сини?» – запитав він. Вони прийшли в шатро із золотою парасолею, почали радіти, їсти і пити. (Старий) для свого старшого сина теж привів красуню-наречену; обидва брати стали дружками один для одного, поспішно увійшли до своїх весільних шатер, досягли межі своїх бажань.

Прийшов мій дід Коркут, склав пісню, сказав слово. Чи спочатку, чи в кінці – вінець довгого життя – смерть. Коли прийде смертна година, хай не розлучить тебе (бог) з чистою вірою, хай простить твої гріхи заради блиску лику Мухаммеда обраного, хай побачать лик (божий) ті, хто говорить амінь, хане мій!

Мерв. Закаспійська область. Текінський базар. Продаж килимів

XI. ПІСНЯ ПРО ТЕ, ЯК САЛОР-КАЗАНА БУЛО ВЗЯТО У ПОЛОН І ЯК ЙОГО СИН УРУЗ ЗВІЛЬНИВ ЙОГО

Хане мій! Трапезундський тагавор послав сокола ханові Казану, бекові беків. Якось уночі, коли він сидів за їжею, він сказав головному сокольничому: «Завтра вранці візьми соколів, ми потай (від інших) поїдемо на полювання». Вранці вони сіли на коней, вирушили до місця полювання, побачили – сидить зграя лебедів; Казан випустив сокола, та не міг узяти (його назад), сокол злетів; вистежили, що сокіл спустився у фортецю Туманан. Казан сильно засмутився, вирушив слідом за соколом, піднявся долинами і пагорбами, прийшов до племені ґяурів. На шляху темними очима Казана заволодів сон; беки сказали: «Хане мій, повертаймося!». Казан говорить: «Ще трохи підемо вперед» Він подивився, побачив фортецю, говорить: «Беки, прийдіть скрушіть (її)». Казаном заволоділа скороминуча смерть, – хане мій, беки огузів засинали на сім днів; ось чому називали (їхній сон) скороминучою смертю. Між тим того дня тагавор фортеці Туманан виїхав на полювання; прийшов вивідувач, говорить: «Прийшов загін вершників; серед них бек розлігся, заснув». Тагавор послав людей дізнатися, хто вони такі; прийшли, дізналися, що вони з воїнів огузів; прийшли, принесли звістку тагавору; тагавор відразу ж зібрав своє військо, прийшов на них. Беки Казана подивилися, побачили – наближається ворог; вони сказали: «Якщо ми залишимо Казана і підемо, нас удома будуть ганьбити; краще нам тут бути убитими». Вони зустріли ґяурів, билися (з ними); за Казана загинули мучениками двадцять п'ять беків; (ґяури) кинулися на Казана, схопили його у тому місці, де він заснув, поклали на гарбу, міцно прив'язали до гарби арканом, потягнули гарбу, вирушили в дорогу. На шляху від скрипу гарби Казан прокинувся, (трохи) зачекав, розірвав усі ті аркани, що були у нього на руках, сів на гарбі, плеснув у долоні, голосно зареготав. Ґяури говорять: «Чому ти смієшся?» Казан говорить: «Слухайте, ґяури, мені здалося, що ця гарба – моя колиска, а ви – мої ледь живі служниці-годувальниці». Казана привезли, кинули в один колодязь у фортеці Туманан, поклали на отвір колодязя камінь з млина, давали йому їжу і воду через отвір у тому камені.

Якось дружина тагавора говорить: «Піду подивлюся, що він за людина; скільком людям він наносив удари!» Жінка прийшла, веліла тюремнику відкрити ворота, голосно говорить: «Казан-бек, як ти почуваєшся; чи не краще тобі жити під землею, аніж на землі? Що ти тепер їси, що п'єш, на чому їздиш?» Казан говорить: «Коли ви даєте їжу вашим покійникам, я беру (її) з їхніх рук, на проворних з ваших покійників сідаю верхи, лінивих веду на поводі». Дружина таговора говорить: «Заради твоєї віри, Казан-бек! у мене померла семирічна дочка; будь милостивим, не їздь на ній». Казан говорить: «Серед ваших покійників проворніших від неї немає; я завжди на ній їжджу». Жінка говорить: «На жаль, від твоєї руки не врятовані ні живі з нас на землі, ні наші покійники під землею». Вона прийшла до тагавора, говорить: «Будь милостивим, випусти з колодязя того татарина, заради попереку твоєї дочки; він під землею їздить верхи на моїй дочці, збирає решту наших покійників, вириває з рук наших покійників їжу, що ми даємо їм, їсть (її); від його рук не врятовані ні наші покійники, ні живі з нас; заради любові до твоєї віри випусти з колодязя того мужа». Тагавор зібрав беків, говорить: «Підіть, виведіть Казана з колодязя; нехай він нас прославить, огузів скрушить, потім нехай закладе угоду, що на наше плем'я ворогом не прийде». Пішли, вивели Казана з колодязя, привели, сказали; «Дай клятву, що на наше плем'я ворогом не прийдеш; ще прослав нас, огузів скруши; ми тебе відпускаємо – іди геть, іди». Казан говорить: «Клянуся богом, коли побачу прямий шлях, по кривому шляху не прийду». Вони сказали: «Клянемося богом, Казан дав гарну клятву; тепер, Казан-бек, говори, слав нас». Казан говорить: «Я на (голій) землі людей славити не буду; приведіть чоловіка, я сяду (на нього) верхи, буду вас славити». Пішли, привели одного ґяура; «сідло і вуздечку», – сказав (Казан). Принесли, він поклав сідло на спину ґяура, засунув вуздечку йому в рота, потягнув ремінь, скочив, сів верхи на його спину, ударив своїми каблуками об його каблуки, приставив свої ребра до його живота, потягнув його за вуздечку, розірвав йому рот, убив ґяура, опустився на коліна, сів на нього, говорить: «Слухайте, ґяури, принесіть мою кобзу, буду вас славити». Пішли, принесли кобзу; він узяв її в руки; тут він заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «Коли я бачив (загін) ворогів з тисячі чоловік, я говорив; це для мене гра; коли бачив двадцять тисяч ворогів, я не шукав порятунку; коли бачив тридцять тисяч ворогів, я вважав їх травою; коли бачив сорок тисяч ворогів, я твердо дивився на них; коли бачив п'ятдесят тисяч мужів, я їм не підкорявся; коли бачив шістдесят тисяч мужів, я не вів перемовин; коли бачив вісімдесят тисяч мужів, я не здригався; коли бачив дев'яносто тисяч ворогів, у мене не перехоплювало дихання; коли бачив сто тисяч мужів, я не відвертав обличчя; я