Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

подолати сон, пішов на своє місце, ліг, заснув, знову прив'язав до свого пояса повід свого коня. З ґяурів ті, хто вцілів, утекли, прибігли до тагавора; тагавор говорить: «Хай покриються ваші обличчя прахом! Вас шістдесят чоловік не могли схопити одного юнака!» Цього разу на юнака прийшло сто ґяурів; жеребець знову розбудив юнака; юнак побачив, що наближаються ґяури, зібравшись натовпом; юнак встав, віддав хвалу Мухаммедові, чиє ім'я славне, ударив мечем на ґяурів, переміг (їх), прогнав у фортецю, повернув свого коня назад, знову прийшов до того місця, де зупинився, не міг подолати сон, знову ліг, заснув, знову прив'язав повід свого коня до свого пояса. Цього разу кінь відірвався від пояса юнака, утік. Ґяури знову прийшли до тагавора; тагавор говорить: «Цього разу нехай вас піде триста (чоловік)». Ґяури говорять: «Не підемо; він підріже наш корінь, знищить нас усіх». Тагавор говорить: «Що ж тоді робити? Підіть, виведіть того полоненого джигіта, приведіть (його); задню частину того, хто брикається, розірве той, хто бере на роги; дайте (йому) коня, дайте одяг». Вони прийшли, сказали Екреку: «Джигіте, тагавор виказав тобі милість; якийсь божевільний джигіт тут відбирає хліб у подорожніх, купців, пастухів і калік; схопи того безумця, убий (його); ми тебе відпустимо – іди, зроби». – «Добре», – сказав він; Екрека вивели з в'язниці, постригли йому волосся і бороду, дали йому коня і меч, дали йому в супутники триста ґяурів. Вони пішли на юнака; триста ґяурів зупинилися на широкому місці. Екрек говорить: «Де той божевільний джигіт?» Йому показали (його) здалеку; Екрек говорить: «Ходімо, схопимо (його)». Ґяури говорять: «Від тагавора вийшов наказ тобі, ти (і) піди». Екрек говорить: «Он він спить, ходімо». Ґяури говорять: «Що за сон! Він дивиться з-за пазухи, підніметься, зробить так, що нам видасться тісним широкий степ». (Екрек) говорить: «Тоді я піду, зв'яжу йому руки й ноги, потім ви прийдете». Він поскакав, відділився від ґяурів, направив коня до того джигіта, прийшов, зійшов з коня, прив'язав повід до однієї верби, подивився, побачив, що спить гарний світлоокий молодий джигіт, схожий на місяць чотирнадцятого дня, втомлений, не помічаючий, хто приходить, хто йде. Він повернувся, підійшов до узголів'я, побачив, що у нього на поясі кобза; він зняв її, взяв до рук і заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «Ти піднявся зі свого місця, джигіте; тому, хто на свого чорногривого кавказького коня сів, хто на барвисту гору з крутими схилами, озираючись назад, зійшов, хто через багатоводну прекрасну річку, розрізаючи (хвилі), переправився, хто на чужину прийшов, чи слід лежати? Що мені робити? Чи лежати йому у свинячому хліві, з білими руками, зв'язаними від (самих) ліктів? чи змусити йому плакати і стогнати свого білобородого батька, свою сивоголову матір? чому ти лежиш, джигіте? не будь безпечним! Підніми свою прекрасну голову, джигіте; відкрий свої світлі очі, джигіте; твоєю солодкою душею, даною всемогутнім, оволодів сон, джигіте; не дай зв'язати собі руки від (самих) ліктів, не змушуй плакати свого білобородого батька, свою стару матір; що ти за джигіт? Ти прийшов з народу огузів, джигіте; заради творця встань; з чотирьох боків тебе оточили ґяури, так і знай». Юнак заворушився, встав, ухопився за рукоять меча, щоб його ударити, побачив, що в його руці кобза; він говорить: «Слухай, ґяуре, з поваги до кобзи мого діда Коркута я тебе не ударив; якби не було у твоїй руці кобзи, я заради голови мого старшого брата розрубав би тебе на дві частини». Він вирвав у нього з рук кобзу: юнак тут заговорив – подивимось, що він говорив: «Рано-вранці я встав зі свого місця заради брата; світло-сивих коней я змусив іржати заради брата; чи у вашій фортеці він у полоні, ґяуре, скажи мені; хай буде моя чорна голова жертвою, ґяуре, заради тебе». Тут його старший брат Екрек заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «Померти мені заради твоїх вуст, брате! померти мені заради твого язика, брате! Якщо запитаю, у якому місці ти зупиняєшся, звідки знімаєшся, що це за місце? коли ти заблукаєш у похмурому світі, на кого твоя надія? хто ваш хан, що піднімає міцно прапор? хто ваш витязь, що у день сум'яття наносить удари попереду всіх? Хто твій батько, джигіте? Хороброму мужу приховувати від мужа своє ім'я – ганьба; як твоє ім'я, джигіте?» Ще одне сказав він: «Чи ти погонич моїх верблюдів, коли пасуться мої богатирські коні? чи ти пастух мій, коли пасуться мої стада? чи ти заступник мій, що шепоче мені на вухо? чи ти братчик мій, кого я, коли пішов, лишив у колисці? Скажи мені, джигіте, хай буде моя чорна голова жертвою сьогодні заради тебе». Секрек тут сказав своєму старшому братові: «Коли я заблукаю у похмурому світі, моя надія – Аллах; той, хто піднімає міцно прапора хан наш – Баюндур-хан; той, хто у день січі наносить удари попереду інших витязь наш – Салор-Казан. Якщо запитаєш ім'я мого батька – Ушун-Коджа; якщо запитаєш моє ім'я – Секрек; був у мене брат, ім'я його – Екрек». Ще одне він сказав: «Хто погонич, коли пасуться в рядах (твої верблюди)? хто табунник, коли пасуться твої богатирські коні? хто брат, кого ти, коли пішов, залишив у колисці?» Тут його старший брат Екрек заговорив – подивимось, хане мій, як він заговорив: «Померти мені заради твоїх вуст, брате! померти мені заради твого язика, брате! Чи ти став мужем, чи ти став джигітом, брате? чи ти прийшов на чужину у пошуках свого брата, брате?» Обидва брати піднялись, кілька разів обняли один одного, побачились; Екрек поцілував молодшого брата в шию, Секрек поцілував старшого брата в руку.

З протилежного краю ґяури разом дивилися, говорячи: «Вони поборолись; той переможе, чи наш?» Вони побачили, що вони обнялися, побачились, сіли разом на своїх кавказьких коней, пустили коней на ґяурів у чорному одязі, пустили в хід мечі, здолали ґяурів, скрушили, погнали у фортецю. Повернувшись, вони знову увійшли в ту загороду, вивели коней, ударили в барабан, погнали коней перед собою. Вони переправились через ріку долини Шам, прорізавши (хвилі); настала ніч: вони прийшли до кордонів огузів. (Секрек) послав вісника радості до свого білобородого батька, що вирвав свого братця з рук обагрених кров'ю ґяурів. «Нехай мій батько прийде мені назустріч», – сказав він. Прискакали до Ушун-Коджі: «Радісна звістка! світло твоїх очей, обидва твої сини разом прийшли здорові, неушкоджені», – сказали вони. Коджа зрадів;