Темна Академія-4 - Марина Сніжна

– Все не так, зрозуміло? – кусаючи губи, заперечила я. – Він просто мій особистий наставник. Відчуває за мене відповідальність. Саме цим усе пояснюється.

– Наскільки я встиг дізнатися, з Кайлою він так не носився.

Я якраз обмірковувала відповідь, коли двері кімнати знову відчинилися. Повернулися інші члени нашої п’ятірки.

Лоран демонстративно відвернувся від мене. Вдав, що переглядає підручник з «Основ цілительства».

Мені ж довелося підтримувати розмову з друзями, приховуючи сум’яття і намагаючись нічим себе не видати. Поведінка декана все сильніше мене заплутувала. Що насправді ним керує? Невже Лоран має рацію і він дійсно щось відчуває до мене? Чи все ж таки до Ірмерія? І захищає мене, знаючи, що я дорога тому, хто важливий для нього? Ті загадкові слова щодо того, що він готовий на все заради того, кого любить, можна було трактувати по-різному. А пояснити мені все декан так і не спромігся.

Втім, часу поміркувати над цим ґрунтовно мені не дали. Треба було йти на тренування. А потім до обіду зосередитися на заняттях, чому я навіть була рада. Чим менше думок у голові, тим краще. Принаймні таких, що атакували зараз мене.

Після обіду ж чекало те, чого я боялася більше, ніж навіть тренувань з деканом Байлерном. Відвідування приймальні ректора! Але щоб відмовитися, треба було вигадати переконливу причину. А на це я зараз виявилася нездатною. Врешті довелося піти разом із Шейріс.

Побачивши, що приймальня заповнена адептками, які атакували стіл Ферни, я трохи розслабилася. У натовпі легше приховати мій пригнічений стан.

Крадькома поглянула на двері кабінету ректора і з полегшенням побачила, що вони зачинені. Подумки благала Тараш, щоб подруга якнайшвидше зробила те, що їй потрібно, і ми забралися звідси.

Проте не судилося. Виявилося, що охочих на каталоги модного одягу, що прийшли з першого темного світу, більше, ніж їх самих.

У приймальні панував справжній хаос! Дівчата поспішали зробити замовлення – сукні продавалися в одному екземплярі, і всім хотілося отримати найкращі.

Шейріс не була б собою, якби все-таки не вхопила один з каталогів і з вигуком тріумфу не потягла мене в кут приймальні. Влаштувавшись на одному з диванчиків для відвідувачів, ми почали розглядати журнал. Навпроти суконь, які вже зайняті, була позначка з ім’ям замовниці. Пізніше Ферна мала відправити всі каталоги у відповідний магазин модного одягу із зазначенням обраного товару.

Завдяки Шейріс я вже знала, що найкращі кравці вважали за честь одягати адепток Темної Академії під час дня відвідувань. Навіть робили гарні знижки. Це була непогана реклама для них, адже єдиний раз на рік за стіни Темної Академії пропускали журналістів. І ті у всіх подробицях висвітлювали бал, роблячи знімки адептів. Звичайно, головна увага приділялася тим, хто чимось виділявся з натовпу. Так що студентки зі шкіри пнулися при виборі вбрання.

Мене найменше хвилювало те, чи потраплю я до газет. Я готова була прийти на бал у тій сірій сукні з білим мереживом, яку мені колись купила Шейріс. І почувала б себе у ній цілком комфортно.

Але раптом моя думка докорінно змінилася! Шейріс якраз перевернула чергову сторінку, коментуючи щойно бачену нами сукню, і я застигла. Внизу сторінки з неймовірно гарним ніжно-рожевим вбранням стояв запис «Принцеса Лаурна».

У мене так затремтіли руки, що довелося стиснути кулаки, щоб це приховати. Я уявила, як чудово буде виглядати принцеса в цій сукні. І з яким захопленням дивитиметься на неї Ірмерій. А потім уявила себе, яка сірою качкою сором’язливо пробирається до бального залу. Дуже виразно намалювала в голові, як ректор окидає мене здивовано-зневажливим поглядом, в якому виразно читається: і що я взагалі у ній знайшов?

Прокляття, про що я взагалі думаю? Я сама його покинула! Чому мене має хвилювати, чи сподобаюся йому?

Але хвилювало!

І дуже!

Нехай повернення до минулого бути не можу, я не хочу, щоб Ірмерій соромився, що колись був зі мною. До принцеси мені в будь-якому разі далеко. Але я не хочу почуватися жебрачкою і ховатися по кутках! Я рішуче втупилася в каталог, твердо вирішивши знайти для себе щось недороге, але гідне.

Шейріс визначалася довго. Їй нічого не подобалося. Точніше, не так. Вона вважала, що сукня має не просто подобатися, а викликати бажання вигукнути: ось це моє! І поки що жодна сукня такого бажання не викликала.

Подруга все сильніше засмучувалася. Незважаючи на те, що в каталозі було не менше двохсот сторінок, вона бурчала, що навіть обрати немає з чого. Мені ж сукні не підходили з іншої причини – занадто дорогі. Не вистачило б усіх моїх заощаджень навіть із урахуванням знижок. А в матері позичати я точно не стану, хоч вона, без сумніву, віддала б мені все, що має.

Що ж, схоже, доведеться все ж таки надягати сіру. Я зітхнула, остаточно засмутившись і втративши інтерес до каталогу.

Але краще б продовжувала думати про сукні!

Двері кабінету ректора відчинилися, випускаючи назовні принцесу і самого господаря кабінету. Він лагідно їй усміхався, а вона мало не пожирала його поглядом.

Мені кров кинулася в голову. Я ніби вросла в нещасний диван, прагнучи стати його частиною. Аби тільки не помітив! Хоча, Ірмерію, схоже, було не до мене. Коли він підніс до губ тонку ручку принцеси, мені стало важко дихати. Те, що зараз відбувалося з моїм бідним серцем, скидалося на найгірші тортури, які тільки можна собі уявити.